До найбільш серйозних проблем, з якими зіштовхуються іноземні інвестори, можна віднести наступні.

Найбільш серйозною проблемою, що випереджає інші труднощі по ступені важливості, є неадекватне і постійно мінливе податкове законодавство. Потім ідуть проблеми, пов'язані зі слабким забезпеченням прав власності і прав кредиторів, діями митних органів, ризиком змін у політичній сфері, хитким макроекономічним положенням, нерозвиненим банківським сектором, системою бухгалтерського обліку і корупцією.

Саме по собі податкове законодавство сприймається як більше зло, ніж податкові органи, покликані забезпечувати його дотримання. Навпаки, митні органи й меншою мірою постійні зміни зовнішньоторговельної політики розглядаються як більш серйозна проблема, ніж торгова політика як така.

Ризик вилучення власності і свавілля з боку владних структур, як загальнодержавних, так і місцевих, були віднесені до категорії проблем, не самих першорядних за ступенем важливості. Те ж саме відноситься до неплатежів замовників і неадекватного захисту прав інтелектуальної власності.

Захист прав інтелектуальній власності розглядається багатьма як менш серйозна проблема, ніж забезпечення прав власності в цілому. Ця точка зору послідовно виражається представниками всіх секторів, і хоча компанії, що використовують більш передові виробничі технології, природно, більше стурбовані захистом прав інтелектуальної власності, їхні представники все одно вважають, що забезпечення прав власності в цілому являє собою більш серйозну перешкоду, ніж захист прав інтелектуальної власності.

Якість матеріалів і комплектуючих, що поставляються внутрішніми підприємствами, а також своєчасність їх постачання, також відноситься до демотиваторів здійснення іноземного інвестування.

Бартер, одна з основних особливостей роботи на вітчизняному ринку, про яку багато говориться в західній пресі, також не викликає в інвесторів серйозних заперечень. І нарешті, всупереч широко поширеній на Заході думці, організована злочинність і рекет, а також звичайна злочинність, займають останні місця в переліку перешкод, з якими зіштовхуються іноземні інвестори.

Порядок розподілу проблем за ступенем важливості носить стійкий характер у всіх секторах. Компанії, що беруть участь у промисловому виробництві, підкреслюють серйозність проблем, пов'язаних із нерозвиненістю банківського сектора. Навпаки, банки віднесли до числа першорядних проблему неадекватного захисту прав кредиторів.

Неплатежі клієнтів і системи бухгалтерського обліку також мають для них більше значення, ніж для інших. Для консультаційних фірм надзвичайно важлива проблема недостатнього захисту прав власності. Так само, як і банки, вони більшою мірою, ніж інші, страждають від несвоєчасних платежів клієнтів і недосконалості системи бухгалтерського обліку. Компанії, що займаються збутом продукції, розцінюють у якості більш серйозних проблеми, пов'язані з діями митних органів, і, може бути, внаслідок цього ставлять корупцію на більш високе місце, ніж більшість інших учасників опитування. Транспортні компанії також підкреслюють серйозність проблем, створюваних митними органами.

Більшою мірою страждають від проблем структурного характеру (таких, як недосконалість законодавства) і меншою - від дій влади підприємства, які займаються виробництвом продукції. Вони ставлять на більш високе місце такі труднощі, як нерозвиненість банківського сектора, а також недосконалість податкового законодавства і торгової політики, тоді як торговельним компаніям більший збиток наносять податкові і митні органи, а також неплатежі замовників.

Наявність або відсутність у країні інших іноземних інвесторів також впливає на рішення компаній зайнятися тут інвестиційною діяльністю. У цілому цей чинник не справив серйозного впливу на процес прийняття інвестиційних рішень. Проте, присутність у країні інших інвесторів якоюсь мірою вказує на наявність прибуткового ринку і полегшує інвесторам оцінку ефективності своїх інвестиційних проектів. Крім цього, іноземні компанії часто сприймаються ними як потенційні клієнти і замовники.

У випадку відсутності на ринку інших іноземних інвесторів можливість з’явитися на ринку першим і мати з цього вигоду також відіграє деяку роль в ухваленні рішення.[38]

Материнські компанії, що здійснюють діяльність у банківському секторі і сфері збуту продукції, а також консультаційні фірми віддають перевагу володінню 100% акціонерного капіталу підприємства. Усі банки і більше половини консультаційних і торгових фірм знаходилися в повній власності іноземних інвесторів. Однак промислові і транспортні компанії частіше організовані як спільні підприємства і рідше на основі іншої форми спільної власності.

Про це свідчить той факт, що лише трохи більше чверті цих компаній знаходяться в повній власності іноземних інвесторів. Крім цього, цікавим є відносний розмір внеску кожного з партнерів у статутний капітал спільного підприємства. На початковому етапі реалізації проекту 90% іноземних підприємств внесли значно більший, ніж вітчизняні партнери, внесок у технології виробництва, управлінні і маркетингу.

Це відноситься також до фінансових ресурсів і торгової марки. Так само біля 90% фірм внесли у вигляді внеску в статутний капітал найбільш значну частину устаткування, і майже три чверті фірм залучили найбільшу частину науковців. При цьому вітчизняні партнери майже в половині випадків внесли свій внесок у статутний капітал у вигляді знання особливостей роботи на місцевому ринку і майже в двох третинах випадків - у вигляді будівель і споруд.

Прагнення одержати монопольну або олігопольну ренту в більшості випадків не є вирішальним чинником при ухваленні рішення про здійснення інвестицій, оскільки жодне з обстежених підприємств не мало монопольного положення на ринку і тільки 20% компаній діяло на ринках, де було менше п'яти конкурентів.

Багато компаній і промислових підприємств, використовують відносно нові, передові технології.

Для компаній, що базуються в регіонах, головну роль відіграє наявність спеціальних чинників виробництва або компаній-партнерів. Інвестиції, що раніше здійснювалися в даному регіоні, також є важливим чинником, що визначає місце реалізації нових інвестиційних проектів. Ані податкові пільги, ані рекомендації, які стали результатом обстежень, що проводилися з метою визначення умов для підприємницької діяльності в тому або іншому регіоні, не справляють істотного впливу на вибір місця розташування підприємства.

Розмір підприємства відіграє роль тільки в одному випадку: великі промислові компанії вказують на наявність проблем із постачальниками і податковими органами значно частіше, ніж дрібні підприємства. І хоча проблеми з податковими органами оцінюються ними як досить серйозні (можливо, це пов'язано з тим, що на великих підприємствах частіше проводяться податкові перевірки), труднощі, пов'язані з постачальниками, відносяться до категорії не самих значних.[41]

Наведені вище перешкоди (демотиватори) характерні для економіки сучасної України. Про це свідчать наступні статистичні дані.

Інвестиційна активність в Україні в останні роки відрізняється крайньою млявістю. У 1996 -1998 р. щорічний приріст іноземних капіталовкладень склав 600-650 млн. дол., державних інвестицій в економіку - 600 млн. дол. (в основному субсидій і дотацій), довгострокового кредитування комерційними банками - 50 млн. дол. При цьому на частку позичок підприємствам на термін більше одного року припадало лише 10-11% кредитних портфелів банків. Така ситуація вкрай несприятлива в умовах неефективної структури української економіки.[54]

Лякає інвесторів в першу чергу не стільки політичний, скільки економічний ризик. І якщо проектні організації ще якось можуть передбачати мікроекономічні ризики, то проблема впливу макроекономічної кризи на проробку, реалізацію й експлуатацію інвестиційного проекту навряд чи може бути успішно вирішена в найближчому майбутньому.

У різних країнах в такій ситуації використовують різні інструменти стимулювання іноземних інвестицій на макрорівні (таблиця 1.2) [41]

Таблиця 1.2.

Форми стимулювання іноземної інвестиційної діяльності