По-третє, значна частина бюджетних установ з метою поліпшення фінансового забезпечення життєдіяльності надає платні послуги населенню, підприємствам (установам) та іншим категоріям споживачів або отримує доходи від господарських операцій.

Згадані тенденції в трансформуванні суспільних послуг у приватні підтверджує офіційна статистика. . Обсяг платних послуг, що реалізували різним споживачам суб’єкти сфери освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги у 2004 році.

Як видно з таблиці 3.2.1 у 2004 році організації сфери освіти, oxорони здоров'я та соціальної допомоги надали послуг на 3589903,5 тис. грн., у тому числі організації з госпрозрахунковою формою фінансування господарської діяльності - на 2884809,9 тис. грн., або 80%. Найбільшу частку платних послуг надали організації сфери охорони здоров'я - понад 55%, а саме 54,6% у сфері охорони здоров'я людини. У сфері освіти найбільший обсяг платних послуг надали вищі навчальні заклади. Їхня частка у загальному обсязі платних послуг сфери освіти у 2004 році становила 73,4%. Незначну частку платних послуг, що цілком є виправданим, надали організації соціальної допомоги. Вона дорівнювала у 2004 році лише 6,5%, а в недержавному секторі - 4,1% від загальної суми послуг у сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги. Аналіз обсягів надання послуг із соціальної допомоги населенню

у розрізі областей показав, що лише у чотирьох із них такі послуги надають на платній основі (Вінницька, Донецька, Львівська, Сумська).

Таблиця 3.1

Обсяг платних послуг, що реалізували різним споживачам суб’єкти сфери освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги у 2004 році

Зауважимо, згадана структура платних послуг дає змогу зробити висновки про наявність у сфері освіти й охорони здоров'я та соціальної допомоги різних за формою фінансування суб’єктів: установ і організацій, які утримуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів; установ та організацій, які утримуються за рахунок бюджетних коштів і надходжень від надання платних послуг населенню та підприємствам (установам); недержавних організацій, діяльність яких забезпечується надходженням коштів від надання платних послуг різним категоріям споживачів. При цьому частка платних послуг останніх у загальному обсязі реалізованих послуг у ринкових цінах є значною: у сфері освіти вона становила понад 70%, а у сфері охорони здоров'я та соціальних послуг - 88,5%. А в цілому така структура платних послуг населенню згаданих сфер бюджетного сектору свідчить про початкову стадію розвитку комбінованого фінансового забезпечення бюджетних установ, оскільки лише близько третини платних послуг від їхнього загального обсягу надають державні організації сфери освіти і шосту частину - медичні заклади. Отже, з огляду на викладене можемо констатувати, що в умовах інституціональних перетворень у бюджетній сфері сформувались складні підсистеми (охорони здоров'я, освіти, культури, спорту тощо), які функціонують на різних засадах фінансового забезпечення життєдіяльності: бюджетного фінансування; фінансування на засадах бюджетозаміщення; самофінансування[3].

Зупинимося на недержавних суб’єктах економіки сфери виробництва суспільних благ, акредитованих і ліцензованих за окремими видами діяльності. Ці організації не перебувають на утриманні держави за рахунок бюджетних коштів і діють за дозволеним напрямком на комерційних засадах. Відповідно до свого функціонального призначення вони зобов'язані надавати послуги на рівні не лише мінімальних соціальних стандартів, а й значно вищому. Недержавні суб’єкти економіки можуть обирати будь-яку організаційно-правову форму (за Цивільним кодексом України (ЦКУ). Такі установи (товариства) є фінансово незалежними суб’єктами господарювання, оскільки їхня діяльність пов'язана з виробництвом суспільних благ, на які ринок виділяє ресурси.

Інша ситуація із суб’єктами бюджетної сфери, які утримуються за кошти відповідного рівня бюджетів та отримують доходи від надання послуг згідно з їхніми функціональними повноваженнями або від окремих господарських операцій.

Відповідно до норм ЦКУ суб’єкти публічного права, якими є згадані суб'єкти бюджетного сектору, можуть набувати організаційно-правової форми "установа", котру створили одна або кілька осіб (засновників), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання їхнього майна для досягнення мети визначили засновники, за рахунок згаданого майна. При цьому вони можуть разом зі своєю основною діяльністю здійснювати діяльність підприємницьку, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Таким чином, організації публічного права за економічною природою визнаються нормами ЦКУ непідприємницькими, але з правом здійснювати господарську діяльність, що дає змогу отримувати прибуток і використовувати його на статутні потреби.

Із першою групою зазначених установ бюджетного сектору щодо кошторисної форми їх утримання особливих проблем не виникає, якщо не брати до уваги виділення державою коштів в обмежених обсягах та недосконалих норм їх витрачання. Нині тільки незначна кількість установ, підпорядкованих органам виконавчої влади (заклади дошкільної освіти, військові госпіталі, санаторії для ветеранів та інвалідів війни, медичні й навчальні заклади спеціального призначення та інші), утримується лише за рахунок коштів бюджету.

Другу групу установ бюджетного сектору, яку фінансують із двох джерел, - коштів бюджету відповідного рівня і власних надходжень від надання послуг та виконання господарських операцій, можна вважати такими, що певною мірою адаптовані до ринкових умов. Організації бюджетного сектору надають послуги за переліком, які затвердив Кабінет Міністрів України. Згідно із законодавством перелік таких послуг поділений на 2 групи: ті, які надають відповідно до функціональних повноважень бюджетних установ (доходи від яких є постійними й заплановані у бюджеті), та послуги, які не є постійними. Зауважимо, що отримання й витрачання власних коштів згаданими установами доволі жорстко регламентує законодавець. По-перше, доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я, а також архівних установ, які утримуються за рахунок бюджету, зараховують до кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовують тільки на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування господарської діяльності згідно з їхніми статутами). Водночас прирівнювання власних коштів згаданих установ та організацій до бюджетних потребує встановлення їхнього неприбуткового статусу й розширення взаємовідносин із управліннями державного казначейства. По-друге, від бюджетних установ потрібне ведення окремого обліку власних надходжень із дотриманням обов’язкових вимог щодо їх утворення і напрямів використання з відображенням у фінансовій звітності.

Підбиваючи підсумки викладеного щодо форм фінансування суб’єктів економіки різних форм власності з виробництва суспільних благ, можна дати загальну оцінку позитивних і негативних аспектів організації їхньої фінансово-господарської діяльності.

1. Діяльність у сфері виробництва суспільних благ комерційних суб’єктів господарювання недержавної форми власності залишається недосяжною і неконтрольованою у забезпеченні населення послугами на рівні, не нижчому за встановлені державою мінімальні соціальні стандарти. На нашу думку, держава, в особі вищих органів виконавчої влади або органів місцевого самоуправління, має здійснювати контроль у двох сферах діяльності таких суб’єктів економіки: а) у сфері ціноутворення, що гарантуватиме доступність до суспільних благ на платних засадах різних верств населення; б) за технологією виробництва згаданих послуг. Наприклад, майнова участь держави (органів місцевого самоврядування) у діяльності недержавного медичного закладу, послуги якого пов'язані з хірургічним втручанням в організм пацієнта. Безперечно, тут найдеться про отримання вигоди державою чи місцевими органами самоврядування, а лише про присутність, яка гарантуватиме дотримання стандартів медичної послуги, збереження інфраструктури надання окремих видів послуг тощо. Інакше кажучи, йдеться про доцільність створення суб’єктів із виробництва суспільних благ змішаної форми власності.

2. Наявність у бюджетній сфері державних установ із кошторисним фінансуванням, незважаючи на рівень їхньої ефективності, буде й надалі, оскільки вони виробляють суспільні блага, забезпечуючи надання населенню послуг за мінімальними соціальними стандартами, а також для деяких працівників державних служб, пов'язаних з гарантуванням безпеки держави (система СБУ, внутрішньої і зовнішньої розвідки, Міністерства з надзвичайних ситуацій та інші), або для соціально незахищених груп населення (бюджетні установи Міністерства праці та соціальної політики). Однак це не означає, що згадані установи позбавлені змоги вживати заходів, спрямованих на підвищення рівня фінансового забезпечення життєдіяльності, тобто надання послуг за плату.

3. Особливу увагу варто приділити адаптації більшості бюджетних підприємств до ринкового середовища. Спроби механічного вкраплення ринкових елементів у бюджетну сферу, як видно з надання державним установам можливостей у розширенні кола джерел фінансування виробництва суспільних благ, призводить до труднощів на рівні як державного управління цією сферою, так і установ - виробників суспільних благ.

По-перше, пов'язування надання платних послуг бюджетними установами з доходами, які планують у бюджеті, призводить до щорічного уточнення переліку послуг і перегляду окремих їх видів або господарських операцій щодо оподаткування (наприклад, надання майна в оренду тощо). Це ускладнює не лише процес формування його дохідної частини, а й створює труднощі для виробників суспільних благ. На нашу думку, одноразові надходження коштів від реалізації майна і навіть частина послуг, що нерегулярно надають згідно з функціональними повноваженнями установ, не узгоджені з основними принципами формування бюджету, зокрема регулярністю і повнотою отримання надходжень.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20