Мелетій Смотрицький – праці суспільно-громадянського спрямування.
Києво-Могилянська академія – філософія викладається окремим курсом – покликання віднайти істину, причини речей, дослідити життя і доброчсеність.
- Класичний період

- Г. Сковорода – засновник класичної укр. Філософії, поінтеїстичний погляд. “Пізнай себе” – через віру і любов. Ідея

“сродної” праці – за покликанням.

- “універсалістська” філософія 19 ст. (Орест Невицький, Сільвестр

Гогоуский, Михайло Максимович) – поширення ідей німецької класичної філософії, особ. Канта, Фіхте, Шеллінга.

- Кирило-Мефодіївське товариство (Костомаров, Куліш, Шевченко) – протиставлення української філософії російській.

- Соціалістичні мотиви – Драгоманов, Франко.

- Новітня філософія

- Екзистенціально-романтична хвиля (поч. 20 ст.) Бердяєв, Шестов.

- Культурно-філософський підйом 20х років (“розстріляне відродження”) – Хвильовий, Зеров, Яловий, Плужник та ін. – спроба зберегти та творчо розвинути українську національну культуру.

- Мислителі діаспори (Лишенський, Донцов, Чижевський).

68. Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки на Україні.

Заснована Петром Могилою. Вперше в Україні викладали філософію окремо від теології. Філософські курси значною мірою схоластичні. Філософія розглядалась як система дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причини речей.

І. Гізель – процес пізнання відповідні до теорії образів. Речі, діючи на органи чуття посилають їм чуттєві образи. Ці органи відбиваються на органі чуття і стають відображеннями, які стають об’єктами діяльності внутрішнього чуття.

Ф. Прокопович – пізнання на основі досвіду і споглядання.

Вчення про матерію: в основі всього лежить певний субстрат, що завдяки формі перетворюється на певну річ. Рух - як зміна кінцевого стану.Простір і час – невід’ємні від природних сил. Порожнеча неіснує.

Етика – теоретична (роль людини в світі, сенс життя, свобода волі) і практична (шляхи і способи досягнення щастя, система виховання).
Сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро.
Розвиток філософії права.

69. Г.С. Сковорода як філософ.

1722-1794. Вихованець Києво-Могилянської академії. Проблеми, спрямовані на дослідження людини, її існування та щастя. Релігійно-філософський характер спирається на християнсько-світоглядні категорії.

Реальність є взаємодією 3х світів: макрокосм., мікрокосм.(людини), символічного світу (Біблія).
Кожен світ є єдністю 2х натур : видимої (зовнішньої) та невидимої
(внутрішньої).
Макрокосм – світ речей і явищ + Бог.
Мікрокосм – людина тілесна + людина духовна.
Біблія – образність символів + розшифровка.

Заклик: “пізнай себе” – свою духовну сутність через віру і любов – таким чином досягається щастя. Щастя – не в матеріальному задоволенні, а в пізнанні і праці за свїми здібностями.
3 етапи самопізнання та пізнання:

- пізнання себе як самовласного буття

- як суспільної істоти

- як буття, що створене за образом і подобою Божою.

Основні лінії:

- антеізм (“сродність” людині усього світу)

- екзистенціальність (орієнтованість на неповторне в своїй окремості людське існування, плюралістичність і в одночас діалогічна гармонійність реальності)

- кордоцентризм (все ідде від серця)

Засновник класичної української філософії.

70. Філософські мотиви в творчості Т.Г. Шевченка.

Ф. Шевченка – глибоко індивідуальна, особиста і разом з тим грунтується на національній ідеї українського народу, його ментальності. Ф. Ш. Виростає з конкретно-узагального ставлення до віри, любові і нації. З любові до
України виникає ф. Пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства.

Вінець творчості – уславлення свободи, першої і неодмінної умови людського добробутя і щастя.

Творчість Шевченка – поетично-сиволічно-образна, тобто буквально не тлумачна.

Україна постає в двох вимірах : як певна соціальна спільність, що реально втілена в історичній дійсності сьогодення; а також як духовно ідеальна спільність нашої минувщини, що має відродитись в прийдешньому.

Шевченків бунт заперечує певну несправедливу соціально-економічну реальність з її порядком, законами, і т.п.; проте це заперечення не ставить метою утвердження якогось іншого порядку. У творах немає ніякої програми перетворення суспільного буття. І деальне царство є царством творчого людського духу, а не букви.

Не можна сказати, що Шевченко був атеїстом, але відкидав з християнської релігії все те, що заважає вільному розвитку особистості, перешкоджає задоволенню внутрішніх потреб людини. Проти зловживання релігією з політичною метою, релігійних війн, інквізиції.

У всій своїй творчості Шевченко постає як екзістенціальний антеїстичний і кордоцентричний мислитель.

71. Ідеї суспільного прогресу І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова.

Михайло Драгоманов (1841-1895) – мислитель, історик та етнограф.
Центральне у світоглядній позиції – ідея поступу, спрямованого на здійснення ідеалів лібералізму та соціалізму. Соціалістичний ідеал – добровільна організація гармонійно розвинутих особистостей, анархістськє суспільство, шлях – федералізм. Байдужий до національно-політичної самостійності України.
Мислитель позитивістсько-натуралістичного плану, скептик, навіть атеіст.

Іван Франко (1856-1916)
Всебічно розробляє тему праці і трудової моралі. В центрі філософії – людина, основний закон людяності – праця; це єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу.
Соціаліст, але не приймав ідеї диктатури пролетаріату і класової боротьби.
Соціалістичні переконання базуються на загальнолюдських, а не на класових цінностях.
Держава не повинна існувати, шлях до соціалізму – “народне відродження” через культурну та освітницьку діяльність.
Раціоналіст, підтримувава еволюційну теорію.

Леся Українка (Лариса Косач) (1871-1913)
Романтично-екзистенціальна спрямованість.
Міфологічно-антеїстична ідея органічної зрощеності людини з природою, антропологічної наповненості природи.Оспівування ліризму української душі і драми її релізації.
Будує філософію синтезу вічних проблем і сучасних запитів.

72. Філософські аспекти історичної концепції М. Грушевського.

М. Грушевський репрезентував зовсім новий, вищий щабель національно- суспільної думки. І хоча він вважається народником (вважав народ основним чинником історичного прогресу), зі старим народництвом його пов’язувала хіба що віра у доленосне призначення народу. Всі інші сторони світогляду М.
Грушевського відчутно відрізнялися від класичних поглядів народників.
І у ставленні до еліти М. Грушевський був куди гнучкіший за традиційне народництво. Для нього історичні постаті князів, бояр, шляхти – не потенційні зрадники свого народу, а діячі, що відіграли позитивну роль у певний проміжок часу. Показовою є взагалі оцінка М. Грушевським знакових фігур національної історії козацької доби. І. Виговський – вірний послідовник політики Б. Хмельницького. П. Дорошенку він явно симпатизує, причому в «Ілюстрованій історії...» підкреслюється саме його свідоме самостійництво. Натомість негативна характеристика дається І.
Брюховецькому, Д. Многогрішному та І. Самойловичу за їхні проросійські настрої.
Дуже велике значення Грушевський надавав постаті Б. Хмельницького. За загального скепсису до постаті гетьмана, Грушевський вважав, що Б.Х. спромігся зробити набагато більшо, ніж будь-хто на його місці, і що успішний ісход війни був в дуже ведикій мірі заслугою гетьмана. Навіть
І.Мазепу Грушевський вважав лише продовжувачем політики Хмельницького щодо незалежності України.
Великою заслугою Грушевського є “українізація” Київської Русі. Він довів
“українськість” багатьох земель Київської Русі (київське, чернигівське, галицько-волинськє князівства, полєсьє), та навіть змусив російських істориків визнати його правоту.

73. Основные направления развития российской философии 2-й пловины 19 ст.
Общая характеристика.

Вторая половина XIX века:
Западники-материалисты В.Г. Белинский (1811 - 1848). А.И. Герцен (1812 -
1870), Огарев, Н.Г. Чернышевский (1828 - 1889), Н.А. Добролюбов (1836 -
1861), Д.И. Писарев (1840 - 1868). Они являлись не только философскими теоретиками, но и идеологами русской революционной демократии. Русские философы прошли поучительную школу немецкой классической философии и
Французского просвещения. После глубокого увлечения гегельянством русские философы повернулась в сторону материализмама (не без помощи Феербаха), стремясь однако сохранить диалектичность. Они обосновали принцип единства сознания и бытия, первичность материи по отношению к сознанию, идею о том, что сознание есть свойство не всей, а только высокоорганизованной материи - мозга. Критика церкви.
Герцен. Основоположник народничества. Единство бытия и мышления, природа существует независимо от человека, а законы мышления есть отражение законов бытия. Старался найти метод познания, является единством опыта и умозрения.
В философской истории - проблема общественного закона, который есть сочетание стихийного хода истории (бессознательная жизнь народа) и сознательная деятельность индивидов. Человек есть венец творения, сознание человека не вне природы, а разумение о себе. Ценность личности в разумном и нравственном деянии. Личность создается средой и событиями, а последние несут на себе ее отпечаток. Разочарован в западном социальном перевороте, идея русского крестьянского социализма. Сельская община есть зачаток социализма, а русский вопрос заключается в вопросе о крепостном праве.
Природа и человеческая история вечно и непрерывно изменяются, они течение, прелив, движение, причем движение происходит посредством борьбы 2 противоположных тенденций: возникновения и разрушения. Развитие идет через противоречия, борьбу нового со старым, отрицанием отжившего нарождающимся.
Огарев. Материалист и атеист. Критика церкви как рабского страха, разработка общинного социализма, признание важной роли экономического фактора в историческом процессе.
Белинский. Идеи необходимости прогресса, буржуазные порядки более прогрессивны, поэтому об отмене патриархизма на Руси. Приветствуя социальный уклад в обществе, скептически относился к реформистским проектам западных социалистов, говорил, что в новое время не обойдется без крови, однако народная революция в России произойдет не скоро. При этом обращался к идеалам первоначального христианства. В искусстве - реализм и приближение его к народу.
Чернышевский (его школа - Добролюбов, Писарев, Шелгунов). В природе, по
Чернышевскому, нечего искать идей: в ней лишь разно оформленная материя с разнородными качествами, в результате столкновения которых и начинается жизнь природы. Неуничтожимость материи и ее связь с пространством и временем. Человек - природное существо, его организм един, а сознание есть проявление материальной субстанции. Антропологический принцип. Философия
Чернышевского монистична и направлена против дуализма. Идеи классовой борьбы, неизбежности социальных революций, утопический социализм. Новая революционная мораль - приверженность идеалам революции, борьба. Реальная красота действительности. Критерии красоты социально-культурно обусловлены.
60 - 70 гг. складывается народничество, идея прихода к социализму, минуя капитализм. Признание самобытности России. (Лавров, Бакунин, Ткачев,
Михайловский, Мечников).
Михайловский. Субъективный метод в социологии. Априорное конструирование идеального общества с целью полного саморазвития каждой личности.
Рассмотрение социальных процессов с точки зрения двуединой правды - правды- истины и правды-справедливости. Имеется в виду оценка общественных событий не только с точки зрения чистой науки (критика позитивизма), но и с позиции классового подхода, общественного идеала (крестьянская община). Идея личности, что есть мерило, цель и идеал исторического прогресса. В условиях неразвитости народа очерки о героях и толпе и их роли, массовые движения - бессознательные и подражательные.
Лавров. Двигатель прогресса 3 группы потребностей:
1. основные (зоологический и социологические - питание, безопасность, избежание стрессов);
2. временные (государство, собственность, религия);
3. потребности развития - историческая жизнь.
Цель развития - усиление солидарности людей, для чего надо изучать природу, человека и мышление, стоя на позициях трудящихся. Роль интеллигенции - подготовка революции, чем она отдаст долг народу.
Неприменимость марксизма в России.
Бакунин. История есть движение из царства животных в царство свободы, угнетатель - государство, религия - массовое сумасшествие, церковь - род небесного кабака. Для достижения царства свободы надо исключить принцип власти и создать ассоциацию крестьян плюс фабрично-заводск. Не надо готовить революцию, она возникнет стихийно.
Ткачев. Революция немедленно, пока не сложились буржуазные отношения.
Крестьянин - социален по инстинкту. Но революция - разрушения, для созидания необходимо революционное меньшинство, партия власти, которая путем террора и заговора возьмет власть в свои руки.
Почвенники - национальная почва как основа социального и духовного развития
России. Создание органического мировосприятия, выдвигая на первый план роль творчества и задвигая науку. Разрыв интеллигенции с народной почвой надо преодолеть на основе духовного единения всех сословий.
Григорьев, Страхов, Достоевский. Ф.М. Достоевский. (1821 - 1881). В своих общественно-политических исканиях он пережил несколько периодов. Увлекался идеями утопического социализма (в кружке Петрашевцев). Затем в его взглядах произошел перелом, связан с усвоением религиозно-нравственных идей. Отказался от революционной борьбы. Исповедовал идеи почвенничества, для которого характерно религиозная ориентированность философского осмысления судеб русской истории, противопоставление России и Запада. Вся история человечества с этой точки зрения представлялась как борьба за торжество христианства. Русский народ - миссия, носитель высшей дух истины.
Идея архетипа в народе, в России - братские связи и христианское единение.
Против как капитализма, так и атеистического социализма, идея русского социализма. Проблема духовно-нравственного искания личности, выбор между добром и злом, свободой и рабством, христом и антихристом. В любой ситуации человек должен остаться человеком. Но свобода есть не только источник добра, но и зла, таящегося в подполье. Беспредельная свобода или бунт приводит к разрушению и этическому анархизму, это недостойный путь человекобожества. Истинный путь свободы - путь Богочеловека. Свобода есть тяжкое бремя, страдание и высочайшая ответственность. Для Богочеловека надо пройти испытание свободой, страдания, сознательно придя к идеалам Христа.
Можно ли помирить Бога и мир, который им создан? Стоит ли светлая цель хоть одной слезы ребенка?
Самобытным русским мыслителем был Лев Толстой (1828 - 1910). Подвергая критике общественно-политическое устройство России, Толстой уповал на нравственно-религиозный прогресс в сознании человека. Идею исторического прогресса он связывал с решением вопроса о назначении человека и смысле жизни, ответ на который должна дать созданная им истинная религия. В ней он признавал лишь этическую сторону, отрицая богословские аспекты. Отказ от любой борьбы, непротивление злу, проповедь всеобщей любви. "Царство божие внутри нас" - он неприемлил обычное религиозное понимание бога. Всякая власть - насилие - отрицание государства. Т.к. он отвергал борьбу то упразднение государство должно произойти путем отказа каждого от выполнения общественных и государственных обязанностей = анархизм. Отрицание пользы цивилизации.
Данилевский. Культурно-исторический типы, каждый проходит стадии становления, упадка и гибели. Исторический круговорот. Наиболее перспективным является славянский тип, адекватно выраженный в русском народе.
Леонтьев. Натуралистический подход, в основе растений, жизни человеческого мира одни законы. Триединый процесс от первичной простоты к цветущей сложности и вторичному смесительному упрощению. Продолжает Данилевского.
Запад находится на 3 стадии. Выступал против равенства как несвойственного природе, против индивидуальной свободы как причины безответственности.
Считал, что государство имеет право на насилие. Выступает за яркий тип личности, который появляется на фоне общественной несправедливости. Его мораль – не толстовская, а мораль силы и насилия. В трудные моменты общество обращается не к ораторам или просветителям, а к людям силы.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26