1. Правова основа, поняття та особливі ознаки господарського договору
Право України регулює майнові господарські та інші відносини господарських
суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-
правових категорій:
договір та господарський договір. Це майнові договори.
Перша категорія — майновий договір — є загальною. Законодавче майнові
договори усіх видів врегульовано Цивільним кодексом (ст. 151-160).
У господарському праві категорія договір використовується у загальному і
спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст.153 Цивільного кодексу, у
господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше
суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності
господарського суб'єкта майнові договори є різні. Наприклад, договір
поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне
будівництво, з одного боку;
договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських
товарів і т.ін. — з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють
основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші — обслуговуючу.
Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську
діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією — категорією
господарського договору.
Термін господарський договір у право України введено Арбітражним
процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення
господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та
організаціями, які виникають при укладанні та виконанні господарських
договорів (ст.1 АПК).
Отже, категорії договір і господарський договір співвідносяться як
загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і
права України, господарський договір має певну правову основу.
Господарські договори в Україні (за відсутності Господарського або
Торгового кодексів) регулюються: а) загальними статтями Цивільного кодексу
про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів; б)
спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між
суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема,
відносини: по поставках продукції (товарів); по закупках
сільськогосподарської продукції у товаровиробників; по капітальному
будівництву; по перевезеннях вантажів та ін.
Крім того, дані договори регулюються загальними законами про господарюючих
суб'єктів. Зокрема, згідно зі статтею 21 Закону «Про підприємства в
Україні» господарські відносини (а це-предмет господарського договору)
підприємства з іншими підприємствами і організаціями в усіх сферах
господарської діяльності здійснюються на основі договорів. У даному разі
йдеться про господарські договори. Господарські договори регулюються також
законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну,
транспортну, зовнішньоекономічну тощо.
Значну групу складають нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють
ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані
законодавством України. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-
технічного призначення та товарів народного споживання;
договори перевезення вантажів залізничним, морським і внутрішнім водним
транспортом; частково-підрядні відносини в капітальному будівництві.
Арбітражний процесуальний кодекс України визначає загальний порядок
врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських
договорів (ст.10) та при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює
процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських
спорів та їх вирішення.
Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і
загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки,
відображені у господарському законодавстві.
Із загальноправової точки зору господарський договір являє собою
господарське правовідношення між двома або більше
суб'єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов'язання діяти певним
чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т.ін.
Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських
відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії
якого визначають самі ці суб'єкти.
Як спеціальна законодавчо-правова категорія, господарський договір має
особливі ознаки.
По-перше, господарське законодавство регулює даний договір як таку угоду,
яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди
укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних
сторонам господарських і комерційних результатів. Це виробництво і
реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів,
надання платних послуг. Звідси господарські договори — це майнові договори,
що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний)
обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших
договорів підприємств, установ і організацій, які не обслуговують
виробництво і обіг, і є допоміжними.
По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо
підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань.
Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які
спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах
та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень.
Юридичною особливістю в даному разі є те, що зміст господарського договору,
який укладається на підставі державного замовлення, обов'язково має
відповідати цьому замовленню (ст.152 Цивільного кодексу, ст.20 Закону «Про
підприємства в Україні»). В теорії такі договори визначаються як плановані.
Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного
контракту чи державного замовлення. Отже ця ознака господарського договору
не є абсолютною.
Зміст господарських договорів, які укладаються без державного контракту чи
державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридичне
вираженій згоді сторін. В теорії такі договори називаються регульованими,
тобто такими, що регулюються самими сторонами"
По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами
господарських договорів. Згідно із статтею З Цивільного кодексу та статтею
1 Арбітражного процесуального кодексу суб'єктами господарських договорів є
організації — юридичні особи (підприємства, установи, організації), в тому
числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські
господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо.
Отже, господарський договір — це майнова угода господарюючого суб'єкта з
контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері
господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації
продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною
категорією господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання — це
врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона
управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських
функцій — передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша
сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право
вимагати за це зустрічної винагороди (сплати грошей, зустрічних послуг і
т.ін.).
Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і
частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому,
що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: із
державного контракту чи державного замовлення; з іншого акта органу
управління; із господарського договору, укладеного на підставі
держконтракту, держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; із
господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших
підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного
торгу).
Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою
підставою виникнення господарських зобов'язань. В цьому розумінні категорія
господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання,
засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це
сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і
обов'язків, що виникають саме з даного договору. Тобто категорія
господарського договору є узагальненою
щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це
юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.
2. Класифікація і система господарських договорів за законодавством України
Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло
господарських договорів. Кожному господарському договору властиві і
загальні риси даної правової категорії, і ознаки, притаманні саме даному
виду господарських договорів. Тому для їх (договорів) розмежування
застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських
договорів, основою яких є їх юридичні (внутрішні) властивості.
Теорія зобов'язального права класифікує господарські договори за кількома
критеріями.
За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори.
Прикладом першого є поставка продукції (сторони — поставщик і покупець —
ст.245 Цивільного кодексу). Прикладом другого договору є перевезення
вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5