Отже, у практичній діяльності гуртків революційно-демократичного напрямку у 50-і роки XIX cт. важливе місце займає поширення ідей П. Прудона та М. Штірнера, які критикували власників-латифундистів, пропагували бунт проти держави та консервативного суспільства. Дані думки імпонували революційно налаштованій молоді, яка крім практичної діяльності виробила особливий світогляд, особливе сприйняття дійсності, що грунтувалися на несприйнятті традиційних цінностей. Процес кристалізації нових поглядів притаманних даному періоду описав І.С. Тургенєв у своєму романі "Батьки і діти".
В 60-х роках ідеологи революційно-анархічних рухів посилено
працювали над розробкою теорії революції, але з'явилася вона лише в 70-х роках і пов'язана з ім'ям М.О.Бакуніна, який був творцем анархічної теорії соціальної революції. Революцію Бакунін розглядав у поєднанні двох цілей: політичної - боротьба за політичну рівність без "нав'язаних" авторитетів, та економічної, яка розглядалась в контексті зміни соціально-економічних відносин, які є джерелом визначення політичних форм та суспільної організації. розглядалась можливість виникнення соціальної революції у тих народів, які знаходяться у важких економічних умовах, а народи, що знаходяться в кращих умовах, на його думку, втрачали революційний дух [38,с.123-125].
Розроблена в еміграції теорія соціальної революції, Бакуніна намагалась поширити свої ідеї не тільки у європейському робітничому русі, але і серед революційно-демократичних гуртків та товариств Росії.
Незважаючи на жорстке переслідування з боку влади, гуртки революційно налаштованої молоді продовжували діяти навіть у періоди реакції. Так, після розгрому ішутінського гуртка 1866 р. на теренах Росії діяла ціла низка гуртків та товариств: "Рублевое общество"(назва походить від розміру членського внеску) з відділами у Петербурзі та Москві, "Сморгонская академия", що діяла у Петербурзі, та гуртки Солодовнікової, Суфщинського, Натансона, Перовської. Внаслідок об'єднання частини гуртків у 1869 р. утворюється "Велике товариство пропаганди" (організація революціонерів-Чайківців). Дана організація вела активну революційну пропаганду під час студентських виступів у Петербурзі (1867-1869 рр.) та налагодила зв'язок з емігрантськими революційними центрами, які стали осередками розробки передових ідей та практичних рекомендацій для революціонерів. Практична революційна діяльність одного з ідеологів анархізму П.О.Кропоткіна розпочалась у гуртку М.В.Чайковського. П.Кропоткін був активним учасником "ходіння в народ", займався пропагандою революційних ідей серед робітників столиці під псевдонімом Бородін. Цікавим є факт, що саме П.Кропоткін був автором програми чайківців "Чи повинні ми займатись розглядом ідеалу майбутнього устрою" (1873 р.), яка стала прикладом поєднання революційно-демократичних цінностей та цілої низки анархістських положень. Ідея федералізму стала визначальною у програмі "чайківців". У праці "Єтика" П.Кропоткін описав своє перебування у гуртку: "В эти два года моя жизнь была полна лихорадочной деятельности. … Я находился в семье людей тесно сплоченных для общей цели и взаимные отношения которых были проникнуты глубокой любовью к человечеству … Этот факт оценят в особенности те, которым приходилось когда-нибудь вести политическую агитацию " [43,с.407].
В емігрантському журналі "Народне слово" були викладені основні постулати теорії Бакуніна, який закликав молодь до активної пропаганди з метою пробудження "соціалістичної свідомості". Під впливом цих ідей серед російської молоді зароджується ідея "ходіння в народ" з метою підготовки селянських виступів - бунтів. Молодь мала підготувати та організувати "соціальну революцію".
Основною відмінністю у пропаганді ідеї "ходіння в народ" між різними гуртками була мета, яку переслідували революціонери. Частина революціонерів дотримувалась ідеї поширення освіти серед селян та робітників, яка буде сприяти розумінню прав та свобод народом. Тільки після того, як народ зрозуміє свої права його слід спонукати до бунту. Ідеальною формою правління вважали республіку, а розбудову суспільства планували провести на основі демократизації суспільства. Інша частина революціонерів на основі теорії М. Бакуніна (бунтарська течія народництва) дотримувалась ідей пропаганди "негайного" бунту серед селян. М.Бакунін писав: "... на них можно действовать только путем практики, отнюдь же не посредством теорий... Значит, одною из главных обязанностей революционной молодежи должно быть установление ... живой бунтовской связи между разъединенными общинами … Русский мужик невежа, но не дурак … он начал понимать наконец, что у него нет врага пуще царя …, что столь ненавистное ему государство- это сам царь … вот прямая и теперь главная обязанность революционной пропаганды" [9,с.506,517,522]. Бакунін вважав, що для початку великого бунту, який охопить всю Росію, не вистачає маленької "іскри", невеликого поштовху, щоб спалахнув "всенародний пожар" [38,с.157]. Статті Бакуніна сприяли активізації діяльності російської молоді, яка прагнула активної дії у боротьбі з самодержавством. Іншою важливою рисою, що відрізняла анархістів-бунтарів, була пропаганда ідей заперечення держави та аполітизм. У період підготовки "ходіння в народ" представники гуртків різних напрямків збирались разом для вирішення організаційних питань. Незважаючи на різні тактичні завдання різних гуртків, було запропоновано розпочати негайну роботу серед народу з метою підготовки "соціальної революції". На зборах вирішувались практичні аспекти "ходіння в народ": обговорювались питання необхідності теоретичної підготовки революціонера, тривалості пропаганди серед народу, територіального розподілу сил, необхідності опанування спеціальностей та ремесел робітника, фельдшера, вчителя, коваля, столяра для зближення з народом. Перші спроби "ходіння в народ" відбулись у 1872-1873 роках, а 1874 рік характеризувався початком масового "ходіння в народ", що територіально охопило 37 губерній Росії [38,с.160].
Під час студентських виступів 1867-1869 рр. у Петербурзі розроблялася проект створення підпільного гуртка на засадах чіткої централізації на основі тактики "прямої дії".Отже, утворюється - "Народна розправа". Його ідеологом став Сергій Геннадійович Нечаєв (1847-1882 рр.). Він розробляв ідею створення революційної організації, яка мала об'єднати розпорошений студентський рух. У 1868-1869 рр. був розроблений програмний документ гуртка "Програма революційних дій" у якому чітко окреслювались завдання: "... разрушения государства со всеми его учреждениями для того, чтобы освободить массы народа из рабства умственного, политического и экономического " [37,с.147]. Основним засобом знищення держави, вважалась соціальна революція, яка подібно до теорії Бакуніна розглядалась у формі бунту. С.Нечаєв закликав революціонерів бути рішучими та використовувати будь-які засоби у політичній боротьбі яку, він на відміну від ідеологів анархізму не відкидав. Ідеї децентралізації, поділу революції на політичну та соціальну свідчили про зв'язок його ідей з анархізмом. Після хвилі арештів серед студентів у 1869 році С.Нечаєв емігрує за кордон.
Він був особисто знайомий з М. Бакуніним, М. Огарьовим, О. Герценом. Для ідеологів анархізму Нечаєв був своєрідним "містком" між теорією анархізму та практичним її застосуванням у російському революційному русі. Нечаєв цікавився розробкою практичних аспектів теорії анархізму. Нечаєв, Бакунін та Огарьов спільними зусиллями опублікували цілу низку практичних рекомендацій та прокламацій для революціонерів: "Русские студенти!", "Несколько слов к молодым братьям в России", "Начала революции ", "Катахизис революционера", статті "Народної розправи". Ідейна спрямованість даних прокламацій визначалась теорією Бакуніна. Після знайомства з ідеологами анархізму, Нечаєв формулює власні теоретичні підходи, які мають спорідненість з анархістською теорією у концептуальному плані та практичною програмою у формі "Революційного катахизису". М. Бакунін та С.Нечаєв розробляли проект створення російського відділу "Міжнародного альянсу соціалістичної демократії" для поширення ідей анархізму серед революціонерів Росії.
Після повернення в Росію у вересні 1869 року Нечаєв намагався відродити "Народну розправу" на засадах внутрішнього централізму та чіткого підпорядкування. Московський осередок гуртка налічував біля 40 чоловік, Петербурзький біля 20 чоловік. Переважну більшість членів гуртка складали студенти [38,с.151]. Централізована організація гуртка вимагала чіткого підпорядкування усіх його членів. На цьому грунті відбувся конфлікт між Нечаєвим та студентом Івановим, який після виходу з "Народної розправи" намагався утворити власний гурток. Побоюючись викриття гуртка, Нечаєв звинуватив Іванова у зраді і організував його вбивство 21 листопада 1869 року. Дане вбивство мало грандіозний резонанс серед революціонерів, оскільки вперше методи терору були використані проти члена гуртка, а влада організувала відкритий судовий процес проти революціонерів. Незважаючи на політичний колорит судової справи обвинувачення проти Нечаєва грунтувалося на кримінальному злочині.
У листі до Нечаєва (2 червня 1870 року) М. Бакунін виклав своє ставлення до створення гуртка та його організаційної атмосфери. Він характеризував централізацію "Народної розправи", як диктатуру лідера, як єзуїтський шлях, що породжує внутрішню напруженість серед членів гуртка, які замість практичної революційної діяльності займаються розробкою доносів. Бакунін вважав, за основу внутрішнього клімату у колективі довіру, яка переростає у принцип відповідальності та солідарності під час виконання спільної справи [9,с.530-531].
У 70-х роках XIX ст. також діяла ціла низка гуртків, які займались дослідженням та поширенням ідей анархізму на основі теорії М. Бакуніна. Серед них гурток Ф. Н. Лермонтова заснований у Петербурзі у 1863 році. До 1872 року Ф.Н. Лермонтов був членом гуртка "чайковців", але розчарувавшись у пропагандистських методах боротьби організував власний гурток, який займався розповсюдженням анархістських ідей серед революційно налаштованої молоді.
Серед гуртків, які займались поширенням ідей анархізму, помітне місце займав гурток С.Ф.Ковалика. На початковому етапі революційної діяльності С.Ф. Ковалик співпрацював з Долгушином. Вони спільно розробляли проект створення пунктів пропаганди у Мглинському повіті Чернігівської губернії. У 1873 році під час подорожі за кордон він знайомиться з П. Лавровим, П. Ткачовим та М. Бакуніним, які значною мірою вплинули на формування його світогляду. У 1873 році у Петербурзі він організовує власний гурток, який об'єднав студентів різних навчальних закладів столиці. Членами гуртка Ковалика були: І. Кабліц та І. Чернишов, які в майбутньому стануть організаторами власного гуртка.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
