Хоча для здійснення реформи було характерним примусове насадження хутірської системи землеволодіння без врахування природних, географічних, соціально-психологічних умов, вже на 1915 рік більше 25% домогосподарств по всій імперії заявили про свій намір вийти з общини.
Для здійснення реформи урядом не було створено належної фінансової та матеріальної бази і вона форсувалася чисто адміністративними заходами. Як відомо, П.А.Столипін вважав, що реформи можуть бути здійснені на протязі 15-20 років. Однак, навіть Прусії для переходу від общинного землеволодіння до хутірської системи знадобилося 100 років.
Отже, руйнування общини за часів столипінської аграрної реформи в Україні проходило достатньо швидкими темпами. Однак, виділення селян на хутори та відруби не виправдало сподівань уряду. На заваді цьому стояло збереження великого поміщицького землеволодіння, селянське малоземелля, недостатня фінансова допомога уряду та багато інших причин.
3.2. Фінансові проблеми на шляху впровадження реформи
Руйнування общини та землеустрій за часів столипінської реформи вирішували тільки деякі питання, які уряд поставив у справі реформування села. Особливу роль відводили в цих питаннях Селянському Поземельному Банку. Але політика банку, направлена на підвищення цін на поміщицькі землі, перекладання на покупців землі витрат, які пов'язані з управлінням та утримання таких маєтків, призводили до гальмування розпродажу поміщицьких земель через Селянський Банк.
Одним з наслідків указу від 9 листопада 1906 року виявилося пожвавлення купівлі-продажу землі. Самим законом було передбачено, що земля стає товаром і багато селян скористалися цим. Землі, які виділялися у приватну власність, поступали на ринок. Бідняки продавали свої наділи і перетворювалися на батраків чи переселялися до Сибіру. Заможні селяни скуповували наділи малоземельних селян і маєтки великих землевласників. Переважно ці операції відбувалися за допомогою Селянського Банку. Але оскільки ціни банку на землю були занадто високими, то значна частина покупців намагалася купувати землю за власні кошти, вдаючись до позик, які виділяв банк. Однак ця сторона землевпорядкування майже не висвітлювалася в літературі. Тогочасна преса часто друкувала дані про ці торгові операції, оскільки саме вони давали реальну картину стану землевпорядкування. Купівля-продаж землі в обхід Селянського Банку дає яскравий портрет покупців землі, адже малоземельні та безземельні селяни часто не мали коштів навіть для утримання власної сім'ї, не кажучи вже про купівлю землі. А звідси можна зробити висновок, що основна частина покупців являла собою заможну частину селян, і тільки у деяких винятках це були середняки.
Операції з землею, які проходили повз Селянський банк, дають реальну картину ціни на землю, яка скуповувалась заможними селянами. Разом з проектом про видачу позик під заставу надільної землі, з'явився проект, який дозволяв селянам продавати свою надільну землю, яка вже називалася власною. Заможні селяни намагалися не вдаватися до допомоги Селянського Банку при купівлі землі у сільської бідноти, адже землі останніх коштували набагато дешевше, ніж при купівлі через банк панських маєтків. Селяни, які продавали свої землі, теж не вдавалися до послуг банку, тому більша частина земель сільської бідноти проходила повз банківську систему.
В табл. 3.2.1 наведені телеграфні звіти губернаторів про продаж землі, закріпленої в приватну власність за указом від 9 листопада 1906 року та кількість покупців цих земель [198, ф.442. - оп.707. - од.зб.371. - лл.8-9].
Таблиця 3.2.1
Відомості про продаж землі, укріпленої за указом від 9 листопада 1906 року станом на 1 серпня 1908 року.
Губернії
Кількість домогоспода-рів, які прода-ли укріплені ділянки
Кількість проданої землі, десятин
Сума,
крб.
Кількість осіб, які придбали укріплені ділянки
Катеринославська
2516
12941
1492879
1590
Київська
633
933
160050
591
Полтавська
384
1209
186023
301
Таврійська
2962
8668
2151811,4
1291 та 5 товариств
Харківська
797
3139
311397,7
650
Херсонська
2260
8780
889879
1705
Чернігівська
401
1837
156238
538
Проаналізувавши ці дані, було отримано середній результат проданої землі на одного покупця та її ціну, які наведено в табл. 3.2.2.
Таблиця 3.2.2
Відомості про середню кількість землеволодіння на 1 продавця, кількість придбаної землі 1 покупцем та її ціна.
Середня кількість землі, проданої 1 домогосподарем, десятин
Середня ціна 1 десятини, крб.
Середня кількість придбаної землі 1 покупцем
5,1
115
8,1
1,5
172
1,6
3,1
154
4,0
2,9
248
6,7
3,9
99
4,8
101
4,5
85
3,4
Як бачимо, в найбільш малоземельній губернії продавали землю малоземельні селяни (1,5 десятини на домогосподаря). Однак і кількість покупців була занадто великою для цієї губернії, в результаті на 1 покупця вийшло трохи більше ніж на 1 продавця. В усіх інших губерніях кількість покупців закріпленої селянами землі була меншою за кількість продавців. Середня ж ціна десятини тільки у Таврійській губернії наближалася до ціни, яку платив Селянський банк. У всіх інших губерніях середня ціна 1 десятини селянської землі коштувала набагато менше, ніж коштувала панська земля.
Кількість проданої селянами землі, яка була закріплена у приватну власність, наведена в табл. 3.2.3 [148, с.18].
Таблиця 3.2.3
Продаж селянами землі, яка була закріплена в приватну власність з 1907 по 1911 роки
Кількість господарств, які продали землю
Волинська
2350
6295
15600
65655
13993
21964
Подільська
2477
3813
4341
8868
17607
55563
22472
71303
2034
5947
Як видно з наведених даних, найбільша кількість приватної селянської землі була продана в Катеринославській, Херсонській губерніях (Степова Україна), Харківській та Черніговській (Правобережна). Середній селянський наділ землі, який продавали, коливався від 4,2 десятини в Катеринославській губернії до 1,5 десятин в Подільській та Київській губерніях. Але у будь-якому разі продавали приватну землю незаможні селяни, оскільки розмір приватної землі, яка продавалася, не давав змоги влаштувати на ній хутір чи відруб.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36