Найпоширенішою в Україні є структура капіталу відкритих АТ.

Трансформація відносин власності – це особливий механізм економічних перетворень, який базується на процесах роздержавлення і приватизації, передбачає зміну власника та спрямований на формування прошарку таких власників, які забезпечували б стабільне функціонування соціально орієнтованої економіки. На основі трансформації відносин власності і формується ринок корпоративних прав. Його розвиток обумовлюють економічні, фінансові, соціальні та психологічні фактори [9].

Корпоративне середовище в Україні, нажаль, не має достатньо чітких корпоративних традицій. Еволюція корпоративної власності супроводжується ускладненням відносин між її суб’єктами. Бюджетні ресурси і кошти від продажу державних об’єктів мають бути джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для економічного зростання.

Структурними елементами системи економічних форм, у яких реалізується реальний капітал є: на рівні акціонерного товариства – це валовий продукт, валовий доход, чистий доход, амортизаційний фонд, фонд накопичення, фонд заробітної плати, резервний фонд, фонд виплати дивідендів, доходи від портфеля цінних паперів, прибуток засновників, спекулятивний прибуток; на рівні акціонерів – різні форми дивідендів, процентів, доход від продажу акцій, заробітна плата, участь в управлінні АТ та ін. Фіктивний капітал розглядається як перетворена форма реального капіталу, тому в основі його руху лежить рух реального капіталу. Власною ж функцією фіктивного капіталу як перетвореної форми реального капіталу є, погляд з функцією формування реального капіталу, розподіл і перерозподіл створеної реальним капіталом вартості, а також спекулятивної вартості. Ці функції фіктивного капіталу породжують особливі форми доходів, які і є формами реалізації фіктивного капіталу. Це – прибуток від перепродажу цінних паперів; дивіденди, проценти з портфеля цінних паперів; комісійні за угоду; процент за гарантію розміщення цінних паперів; різниця між ринковою ціною акцій і ціною реалізації опціону; маржа; ціна виконання договору за варіантом; доходи фондової біржі як комісійні відрахування учасників ринку цінних паперів за надання послуг; находження у вигляді біржових зборів, комісійних відрахувань з боку емітентів цінних паперів і членів біржі; доходи дилерів, брокерів та ін.

Корпоратизація – процес акціонування, що передбачає розподіл акцій між засновниками компанії або її інвесторам відповідно до обсягів зроблених ними вкладень.

1.2. Сутність корпоративного управління

Одним із головних чинників, який впливає на успішну діяльність товариства, є можливість його доступу до інвестиційних ресурсів. Водночас товариство не може розраховувати на довіру інвесторів та надходження зовнішнього фінансування, якщо воно не вживає заходів щодо запровадження ефективного корпоративного управління, а саме, належного захисту прав інвесторів, надійних механізмів управління та контролю, відкритості та прозорості у своїй діяльності.

У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують та контролюють діяльність товариства. У рамках корпоративного управління визначається, яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства. Належна система корпоративного управління дозволяє інвесторам бути впевненими у тому, що керівництво товариства розумно використовує їх інвестиції для фінансово-господарської діяльності і, таким чином, збільшується вартість частки участі інвесторів в акціонерному капіталі товариства.

Належне корпоративне управління не обмежується виключно відносинами між інвесторами та менеджерами, а передбачає також урахування законних інтересів та активну співпрацю із заінтересованими особами, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства (працівниками, споживачами, кредиторами, державою, громадськістю тощо). Це пов’язано з тим, що товариство не може існувати незалежно від суспільства, в якому воно функціонує, і кінцевий успіх його діяльності залежить від внеску всіх заінтересованих осіб.

Таким чином, сутністю корпоративного управління є система відносин між інвесторами–власниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

1.3. Важливість корпоративного управління

Важливість корпоративного управління для товариств полягає у його внеску до підвищення їх конкурентоспроможності та економічної ефективності завдяки забезпеченню:

§        належної уваги до інтересів акціонерів;

§        рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин;

§        фінансової прозорості;

§        запровадження правил ефективного менеджменту та належного контролю.

Важливість корпоративного управління для держави обумовлена його впливом на соціальний та економічний розвиток країни через:

§        сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення та підвищення довіри інвесторів;

§        підвищення ефективності використання капіталу та діяльності товариств;

§        урахування інтересів широкого кола заінтересованих осіб, що забезпечує здійснення товариствами діяльності на благо суспільства та зростання національного багатства.

1.4. Світові тенденції розвитку  та  загальноприйняті принципи корпоративного управління

Хоча у світі немає єдиної моделі корпоративного управління, але існують загальноприйняті принципи (стандарти), які лежать в основі ефективного корпоративного управління і можуть бути застосовані у широкому діапазоні правових, економічних та політичних умов.

Поява загальноприйнятих стандартів корпоративного управління обумовлена, передусім, зростанням уваги до питань корпоративного управління в умовах глобалізації фінансових ринків, лібералізації руху капіталу. Це спроба встановлення загальноприйнятих, прозорих та зрозумілих в усьому світі «правил гри» на фінансовому ринку. Розробка міжнародних стандартів корпоративного управління є також відповіддю суспільства на світові фінансові кризи та прагненням до стабільності фінансових ринків.

Вдосконалення корпоративного управління на національному рівні стало важливим напрямом зусиль багатьох країн. Одним із інструментів, який використовується для досягнення цієї мети, є запровадження національних принципів (кодексів) корпоративного управління. Приводом до появи цих документів стало:

§        по-перше, усвідомлення неможливості вирішення всіх проблем, які існують у сфері корпоративного управління, виключно на рівні національного законодавства та необхідності їх врегулювання через запровадження етичних норм у практику корпоративного управління;

§        по-друге, сприйняття корпоративного управління як важливого фактору національного розвитку та необхідна вимога існування в умовах міжнародного конкурентного середовища.

Сьогодні багато країн розглядають корпоративне управління як невід’ємну складову ринкової економіки, умови для розвитку приватного підприємництва, засіб підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках та поліпшення показників економічної діяльності у цілому[10].

1.5. Моделі корпоративного управління

Вчені виділяють модель корпоративного управління, сформовану в Україні. Організація корпоративного управління в ній – дворівнева: наглядацька рада і виконавчий орган – правління. Структура корпоративної власності – висока розпорошеність акцій серед населення.

Значні пакети акцій сконцентровані у керівників акціонерних товариств і трудових колективах. Ключовими учасниками корпоративних відносин є держава, керівники АТ, зовнішні акціонери. Фінансові інститути відіграють незначну роль у корпоративному управлінні. Частка інвестиційних фондів і компаній обмежена 25% статутного фонду АТ, а частка банків не обмежена. Маючи значний пакет акцій, держава відіграє невелику роль у корпоративному управлінні. Дрібні акціонери не мають впливу на корпоративне управління. Основні джерела залучення капіталу – короткострокові кредити банків. Рада директорів обирається з числа будь-яких фізичних осіб простою більшістю голосів на зборах акціонерів. Термін повноважень  законодавчо не обмежений. Член ради не може бути одночасно членом інших органів управління. Якщо число акціонерів не перевищує 100 – рада може не створюватися. Чисельність ради не регламентується законом. Виконавчий орган – правління чи інший орган. Може бути одноосібним чи колегіальним. Обирається загальними зборами акціонерів. Слабкий внутрішній і зовнішній контроль за діяльністю АТ. Надається щорічна інформація про результати фінансово-господарської діяльності. Феномен великого пакета акцій (40%), полягає в тому, що він  спроможний блокувати проведення зборів акціонерів протягом необмеженого часу. Категорія повторних зборів відсутня.

Розвиток корпоративного сектору в Україні тісно пов’язаний з розвитком цивілізованого корпоративного управління, яке можна визначити як систему організаційно-правових, економічних і фінансових взаємин усіх учасників акціонерних товариств. Що встановлює механізм, способи і взаємодію зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють в АТ свої інтереси і взаємодіють з АТ і між собою [11, 12].

Проблеми і перспективи розвитку корпоративного сектору економіки пов'язані з управлінням державними пакетами акцій, оскільки діяльність корпоративного сектору практично цілком залежить від дій держави.