Сучасний монетаризм.
Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970х - початку 1980х рр багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930х рр домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти.
Важливо враховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії Це, насамперед, інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися в основному внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від другої половини 1970х рр., а також іншими - не лише економічними, а й соціально-політичними, в т ч й ідеологічними, чинниками.
Ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки, зародилися ще в 1920х рр. Як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960і рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 р, автор більш як 270 праць.
Вважається, що своїм відродженням монетаризм як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій 1956 р книжці "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей", яка вийшла під редакцією М Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книга "Історія грошей Сполучених Штатів 1868 - I960", написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. У 1990х рр вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної думки лишається досить суттєвим.
Варто зважити й на те, що монетаризм як економічна теорія має розгалуження. Він об'єднує групи економістів, що по-різному тлумачать ті чи ті аспекти економічної теорії та політики.
Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів" У підручнику Е. Дж. Долана, К.Д. Кемпбелл і Р. Дж. Кемпбелл зазначено: монетаризм - школа економічної думки, котра акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості.
Відповідно до цього визначення монетарнім ототожнюється з кількісною теорією грошей. "Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей. - відзначає М. Фрідман, - тепер називається монетаризмом". Однак в одному з підручників із теорії грошей та банківської справи наголошується, що "визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи монетаризму". У зв'язку з цим вважається, що монетаризм являє собою не просто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. За твердженням М. Фрідмана, поняття "кількісна теорія" використовується як термін, що "характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначення самої сутності теорії монетаризму".
У західній літературі широко представлена думка про те що поняття “монетаризм" не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише "Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж казати про специфічні різновиди цього поняття, - продовжує англійський вчений, - то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошових агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси.
Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей” професор Селден пише, що “монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів
1) гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон'юнктуру,
2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу”.
Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та грошової політики, є такі положення:
Вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не заважають. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій праці "Історія грошей Сполучених Штатів.1868-1960" М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929 - 1933 рр., що розпочалася в США, була спровокована помилковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.
Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.
Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом державного регулювання з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.
Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманом та А. Шварц, довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових явищ, згладжування коливань ділового циклу.
Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу "рівняння обміну" І. Фішера:
М У = Р Q
Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх позицій щодо центрального положення кількісної теорії про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина Р Q. - це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:
М*V=ВНП
де ВНП - номінальний валовий національний продукт.
Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часових інтервалах і змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класичної кількісної теорії.
Монетаристи по-новому сформулювали: М - П0 - Ц, тобто розглянули як зміна кількості грошей (М) впливає на попит (П0) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм видався досить ефективним, оскільки тривалість передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати збалансованість попиту і пропозиції на ринку через пропозицію грошей.
Однак, такий "передатний механізм" обмежується лише процесами, що відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва (так званого "чорного ящика"). М. Фрідман пояснює механізм, що скритий у "чорному ящику", через портфель активів, якими володіють усі економні суб'єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих активів, зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів інших активів (фінансових і не фінансових). І якщо пропозиція грошей (М) зростає, звична структура активів порушується, і щоб її відновити, економічні суб'єкти будуть більше купувати інших активів, у тому числі матеріальних, що підвищить попит на товарних ринках і стимулюватиме розширення виробництва.
Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на Інфляційні позиції. Адже нарощування пропозицію грошей (М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали платоспроможного попиту, що "тягне" за собою розширення номінального ВН Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНН, так за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто Інфляції.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
