Зміст
Вступ
1. Основи розвитку регіону
2. Видатки місцевих органів влади
Висновки
Список використаних джерел
За умов переходу економіки України до ринкових відносин багато проблем економічного життя суспільства слід оцінювати й вирішувати по-новому. Мало того, виникають проблеми, розв'язувати які доводиться вперше. Сьогодні, на початку нового сторіччя (десятиліття, тисячоліття), у країні лише створюються передумови для регульованого ринкового господарства. .
Становлення ринкових (договірних, контрактних) відносин у країні вимагає, передусім, формування нового господарського механізму, у якому найважливішу увагу приділяють державному регулюванню на регіональному рівні. Це одна з найскладніших і найважливіших проблем, що пов'язана, з одного боку, зі специфікою нашої національної економіки, а з іншого - з особливостями перехідного періоду.
Наприкінці XX ст. прискорився процес демократизації державного устрою та управління. У багатьох країнах невід'ємною складовою демократичного управління є місцеві органи самоврядування. В умовах трансформації економіки України однією з найважливіших складових частин її фінансової системи є місцеві фінанси. Функції регулювання економічних і соціальних процесів поступово переходять від центрального рівня державної влади до місцевого, тому посилюється роль місцевих фінансів та розширюється сфера їх застосування. Через місцеві фінанси держава активно здійснює соціальну політику та регулює процес вирівнювання економічного та соціального розвитку територій, які внаслідок історичних, географічних та інших умов є депресивними порівняно з іншими територіями країни.
Фінансова наука в Україні стрімко розвивається в різно-векторних напрямах, одним із яких є проблеми місцевих фінансів.
Місцеві фінанси - це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.
Регіональна політика - структурна політика, спрямована на розвиток певного економічного, культурного і адміністративного регіону з відповідними елементами планування. Термін «Регіональна політика» часто вживають як синонім понять «регіональна економічна» і «регіональна структурна» політика, метою якої є вирівнювання розвитку регіонів за допомогою певних інвестиційних вкладень в окремі сектори, надання допомоги для розвитку слабких регіонів.
Соціальна політика:
1) сукупність заходів держави, спрямованих на досягнення певних соціальних цілей; її мета полягає в забезпеченні добробуту громадян та посиленні соціальної солідарності в суспільстві;
2) одна з головних сфер політичної діяльності держав, політичних партій, громадських організацій, що є суб'єктами політики, метою якої є розвиток класів, соціальних груп, соціальних прошарків (страт), національних чи інших етнічних спільнот, мовних груп, конфесійних груп, що утворюють те чи інше суспільство, а також розвиток (соціалізація) людини.
Соціальна політика спрямована на захист усіх елементів структури суспільства, а також окремих осіб від деструктивних процесів, що мають місце в суспільстві на певних етапах його розвитку. Об'єктом особливої уваги соціальної політики є соціальне забезпечення (пенсійне забезпечення у старості, у випадку інвалідності тощо), зайнятість, система охорони здоров'я, освіти, житлова політика, а також сімейна та тендерна політика. Реалізація соціальних значущих цілей і розв'язання соціальних завдань відбувається через соціальні проекти і соціальні програми, які становлять значну частину соціальної політики.
Місцевий бюджет - фонд фінансових ресурсів місцевого самоврядування, що затверджується до виконання відповідною місцевою радою. Мінімальні розміри місцевого бюджету визначаються на основі нормативів забезпеченості на одного жителя, які встановлюються Верховною Радою України. Доходи місцевого бюджету формуються за рахунок закріплених законом джерел та відрахувань від загальнодержавних податків і доходів.
Мета контрольної роботи – ознайомитися з основними поняттями курсу «Регіональна і соціальна політика та місцеві фінанси», розглянути питання – основи розвитку регіону та видатками місцевих органів влади, зробити висновки з цих питань.
Стратегію регіонального розвитку визначає регіональна політика, яка має управляти економікою, соціальним і політичним життям регіону, координувати взаємовідносини центру та регіону, сприяти ефективному розвитку регіональних відносин.
Ефективна регіональна політика базується на таких принципах:
- впровадження всіма органами влади державної регіональної політики;
- врахування в рішеннях центральних органів влади інтересів і особливостей регіонів;
- підвищення самостійності регіонів у вирішенні власних проблем, тобто формування ефективного самоуправління на основі самофінансування.
Внутрішня політика регіонів - цільові дії органів влади регіонів, спрямовані на ефективніше використання всіх ресурсів регіону для підвищення благоустрою території, вдосконалення структури матеріального виробництва, покращення стану навколишнього середовища, розвитку соціально-економічної інфраструктури.
Регіональна політика - це інструмент, який дозволяє ефективно і з невеликими суспільними витратами проводити децентралізацію соціального регулювання, адаптувати загальні принципи соціальної політики до регіональних умов із врахуванням складної економічної, соціальної, національної, етнічної, релігійної структури країни. Це важлива складова частина економічної політики держави, що охоплює комплекс різноманітних законодавчих, адміністративних і економічних заходів, які проводяться як центральними, так і місцевими органами влади і спрямовані на регулювання процесів розміщення продуктивних сил.
Основними напрямами регіональної політики є:
- визначення співвідношення рушійних сил регіонального розвитку і забезпечення їх взаємодії (державний і приватний сектори економіки, внутрішні та зовнішні фактори розвитку регіону);
- співвідношення загальнодержавного і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою;
- підйом економіки відсталих регіонів і освоєння нових регіонів та ресурсів;
- проблеми урбанізації;
- демографічна політика держави;
- аграрна політика країни.
Набуття регіональними системами економічної самостійності в умовах ринку зумовлює необхідність переоцінки положення і функцій кожного регіону в системі координат економічного простору, в якому належить приймати рішення, що забезпечують умови його стійкого розвитку. При цьому слід враховувати деякі явища і процеси, які змінюють характер функцій управлінських структур регіону.
Замість галузевої спеціалізації, жорстко планових інвестицій та бюджетно-фінансових процесів ринок стимулює прагнення кожного регіонального суб'єкта країни до самоутвердження, до вибору економічної структури, що здатна забезпечити його надійне становище в ринковому просторі країни і світу. Будь-яке рішення, що пов'язане з міжрегіональною взаємодією, оцінюється з позиції економічної вигоди та можливості досягнення бюджетно-фінансової стабільності, а також реалізації стратегічних завдань соціально-економічного та екологічного розвитку регіону.
Конкурентне середовище у ринковому просторі формують усі регіони - суб'єкти господарства країни, інтереси яких перетинаються. Переваги в ринковому просторі має регіон з найбільш надійними конкурентними позиціями, що забезпечують сприятливі умови для ефективної підприємницької та комерційної діяльності. Це забезпечує регіону умови для найбільш ефективного розвитку продуктивних сил і територіальної організації господарства. Однак поки існують регіональні відмінності в потенційних можливостях розвитку виробництва та ступеня впливу природнокліматичних і ресурсних чинників на економічну структуру регіональних систем, місце і значення кожного регіону в ринковому просторі визначатимуть спеціалізація і територіальний поділ праці.
Перехід до ринку виводить регіональні системи зі стану пасивних виконавців і наділяє їх функціями економічно самостійних суб'єктів ринкових відносин. До найважливіших з них належать такі:
узгодження і захист інтересів регіону всередині країни і за кордоном. Регіональна політика має визначити таку систему намірів і дій, яка реалізує не тільки інтереси держави щодо регіонів, а й інтереси самих регіонів. Це означає прийняття владними структурами практичних рішень, які забезпечували б створення умов для того, щоб кожний суб'єкт країни максимальною мірою використовував свій внутрішній потенціал і все менше претендував на постійну державну допомогу;
посилення конкурентних позицій регіону завдяки науково обґрунтованій підготовці території з метою залучення інвесторів та удосконалення економічної структури. У цьому разі йдеться про техніко-економічне обґрунтування та інфраструктурне забезпечення нових робочих місць;
створення умов, що сприяли б розвитку в регіоні малого і середнього бізнесу, а також стабілізації, розширенню виробничих можливостей державної та муніципальної власності;
створення системи регіональних пільг і гарантій для діяльності підприємницьких, комерційних структур та інвесторів;
нарощування зовнішньоекономічного потенціалу і розширення торгово-економічних зв'язків регіонів.
Виконання перелічених функцій регіональними системами є умовою формування соціально-економічного правового середовища, що гарантує соціальну, економічну й екологічну безпеку. При цьому зміцнюються конкурентні позиції регіонів.
Предметом конкурентної боротьби між регіональними суб'єктами можуть стати державні програми і проекти, що пов'язані з розміщенням і регіональним розвитком продуктивних сил, а також з вирішенням соціальних проблем. При постійному дефіциті ресурсів претендувати на участь у реалізації таких програм і проектів зможуть лише ті регіони, у яких найвищий рівень надійності конкурентних позицій.
З розвитком ринкових відносин на регіональному рівні, що супроводжуватиметься формуванням відповідної інфраструктури і правових засад, конкуренція стане чинником стимулювання ефективного розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил, удосконалення економічних структур регіону, розширення асортименту і поліпшення якості продукції та послуг відповідно до сучасних вимог вітчизняного і світового ринків.
Стабільний розвиток регіональної економіки в умовах ринку стає реальним за наявності надійних конкурентних позицій. Принцип економічної самостійності регіональних суб'єктів країни вносить істотні корективи в їхнє фінансово-економічне становище. Стабільність розвитку регіональної економіки безпосередньо залежить від наявності відповідного соціально-економічного, науково-технічного та кадрового потенціалу. Ці чинники визначають привабливість регіону для розміщення нових і реконструкції існуючих виробництв і тим самим для створення нових робочих місць. У свою чергу зростання чисельності працюючих визначає соціально-економічний добробут населення та поліпшення фінансово-бюджетного становища в регіоні.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
