Отже, стислий огляд особливостей законодавства ЄС про податок на додану вартість свідчить про широке коло питань, які український законодавець повинен врахувати при проведенні податкової реформи, яка на сьогодні є надзвичайно актуальною. Експертиза відповідності проектів актів вітчизняного законодавства положенням європейських директив вже стала новим етапом процесу правотворчості в Україні. Проведення таких експертиз і, як наслідок, врахування положень інтеграційного податкового законодавства ЄС в проектах актів податкового законодавства України фактично є податковою гармонізацією, яку українська сторона зобов’язалася здійснити відповідно до ст. 51 Угоди про партнерство й співробітництво. Важливим чинником ефективності проведення податкової гармонізації є правильне розуміння положень директив, врахування тлумачень Суду ЄС щодо застосування їх положень, чітке й повне відображення змісту директив в національному податковому праві, а також систематизованість та взаємна узгодженість законодавчих новел. Тож сподіватимемося, що податкова реформа врахує зобов’язання України з наближення національного законодавства до законодавства ЄС, і майбутній податковий кодекс України належним чином інкорпорує положення податкового законодавства ЄС.
3.3 Критерії розбудови системи непрямого оподаткування в проекті Податкового Кодексу України
3.3.1 Напрямки реформування податку на додану вартість
Досвід країн із ринковою економікою дає безпосередні підстави стверджувати, що сучасні податкові системи не є нейтральними щодо забезпечення структурних змін та інноваційного розвитку національних економік. Податкові інструменти виступають одним з елементів механізмів економічного стимулювання інноваційного розвитку та структурних змін.
Менш досліджений вплив конкретно непрямих податків на структурний та інноваційний розвиток. Здебільшого висловлюється теза про їхню нейтральність щодо виробництва, в кращому разі визнається їхній опосередкований вплив на структуру споживчого попиту.
В той же час привертають увагу негативні зміни, які відбулися в галузевій структурі економіки України, як і інших країн СНД. Пошуки причин та механізмів зростання частки паливноенергетичного комплексу та сировинних галузей при зменшенні частки переробних галузей, і особливо машинобудування, привернули увагу спеціалістів до можливої причетності ПДВ до цього процесу. Вказані структурні зміни пов’язують з дією системи оподаткування в цілому та ПДВ зокрема дослідники Інституту прогнозування НАН України та група харківських науковців. Вони привертають увагу до нерівномірності оподаткування різних галузей економіки України. Проте причини вказаної нерівномірності пояснюються ними по-різному.
За результатами аналізу, значні відмінності в рівні оподаткування проявляються між галузями економіки України, орієнтованими на зовнішню торгівлю та галузями, орієнтованими на внутрішній ринок. Згідно з аналізом Інституту економічного прогнозування НАН України2, саме у галузях експортерах і спостерігаються найнижчі рівні чистих непрямих податків: у кольоровій металургії 4 % валової доданої вартості, чорній металургії 6,1 %, транспорті 10 %. Фактором нерівномірності податкового навантаження в Україні є те, що експорт оподатковується ПДВ за нульовою ставкою, а потрібні для його виробництва проміжні товари звільняються від ПДВ та ввізного мита як критичний імпорт. Застосування режиму критичного імпорту тривалий час було однією з найбільш масштабних податкових пільг. Так, у 2000 році, за розрахунками ІЕП НАНУ, із загального рівня податків на продукти у 16 % на додану вартість внутрішнього виробництва припадало 11,1 відсоткового пункту, а на імпорт 4,9. По відношенню до валової доданої вартості зазначені податки становили 13,1 %, а до вартості імпорту – 8,6 %, тобто у 1,5 разу менше. У попередні роки розрив був набагато більшим: 1996 р. 11,2 разу, 1997 р. 2,8, 1998 р. 2,7, 1999 р. 2,6 разу.
Водночас середні фактичні ставки непрямих податків на продукцію хімічної промисловості, машинобудування, деревообробної, легкої промисловості та виробництва будівельних матеріалів є у 24 рази більшими, ніж в електроенергетиці, паливній промисловості та металургії.
Негативна спрямованість структурних змін в українській економіці також зумовлена нерівномірністю оподаткування, яка викликана відмінностями дії ПДВ в умовах різної капіталоємності галузей виробництва3. На погляд дослідників, негативний вплив ПДВ на деякі галузі української промисловості пов’язаний з невідповідністю умов економіки України умовам, в яких ПДВ застосовується в країнах Заходу. Згадані країни, які застосують ПДВ, завдяки міжгалузевій конкуренції та переливу інвестицій не мали таких значних відмінностей у рівні капіталоозброєності праці в різних галузях, які виникли в адміністративно регульованій економіці України .
Моделювання дії податкової системи при умові вирівнювання норми чистого прибутку підводить до висновку, що в результаті обмеження рівня інфляції за чинної податкової системи, у першу чергу деформуються, а відтак і руйнуються механізми відтворення на підприємствах, які базуються на трудоємних технологіях… "Внаслідок цього найбільший спад виробництва спостерігається в галузях, де найменша капіталоозброєність праці й найвища трудоємність виробництва. Наприклад, питома вага машинобудування і металообробки в обсязі продукції промисловості знизилася з 31 % у 1990 р. до 13 % у 2000 році, а питома вага легкої промисловості – з 10,8 до 1,6 %. Водночас виграли від запровадження такої системи податків капіталоємні галузі й підприємства, бо вона поставила їх у відносно ліпші виробничі умови. Зокрема, частка чорної металургії підвищилася з 11 до 27,4 %, паливної промисловості – з 5,7 до 10,15, електроенергетики з 3,2 до 12,2 %".
Дослідження інших спеціалістів з різних аспектів дії ПДВ, дозволяють зробити висновок, що негативний вплив вказаного податку зумовлений тим, що його імплантація в податкову систему України була зроблена без належного знання особливостей його дії та бодай мінімального експертного обґрунтування.
Однією з причин цього стала поспішність у впровадженні ПДВ, що став застосовуватися в Україні з 1992 року. Відомо, що ряд країн, економіка яких успішно розвивається, наприклад, США, не використовують ПДВ. Проте менш відомо, що тривалий час уникали вказаного податку й деякі наші сусіди країни Центральної та Східної Європи, що випереджають Україну в ході економічної трансформації і розглядаються як зразок для наслідування Україною. Це стосується, зокрема, Чехії та Словенії. В Словенії, зокрема, ПДВ був впроваджений в умовах економічного піднесення з 1 липня 1999 р. в процесі уніфікації національного податкового законодавства з вимогами ЄС. Та й Польща впровадила ПДВ не в перший, а лише на четвертий рік трансформації своєї економіки у 1993 р., вже після приборкання інфляції. При цьому у 1993 р. у Польщі ще паралельно діяли як податок з обороту, що замінювався ПДВ, так і останній. Тобто відповідним службам країни, воєводств, підприємств була надана можливість протягом 34 років ознайомитися з ПДВ, підготуватися до його впровадження.
Зроблений українськими дослідниками аналіз особливостей дії ПДВ показує, що факторами, які значно впливають на результативність його дії на економіку, окрім розміру основної ставки, наявності диференційованих ставок, системи бухобліку, є ступінь включення галузей економіки у зовнішньоекономічні зв’язки, макроекономічна та мікроекономіна стабільність, монополізація економіки, інвестиційна активність та структура інвестицій, диференціація галузей економіки за рівнем трудо та капіталоємні [34].
В залежності від поєднання цих факторів ПДВ може викликати різний вплив на галузі виробництва. Саме це, очевидно, зумовило розробку та особливості впровадження цього принципово нового податку у Франції законом № 54404 від 10.04.1954 р. "Про фіскальну реформу" з 1 липня 1954 р. ПДВ замінив податок на виробництво, який існував раніше. Стандартна ставка нового податку становила 16,85 %. Окрім того, були спеціальні ставки з величинами від 6 % до 25 %. Потрібно відзначити, що ПДВ незначно змінив співвідношення між непрямими та прямими податками у бюджеті Франції на користь прямих податків. Так, частка непрямих податків, яка становила у державному бюджеті у 1953 р. 66,5 %, у 1959 р. зменшилася до 61,3 %4.
Проведення фіскальної реформи було узгоджено з прийняттям другого чотирирічного плану розвитку економіки Франції, так званого "плану Гірша", який був внесений на розгляд парламенту 30 травня 1954 р. Щодо кількісних показників "плану Гірша" передбачалося забезпечити щорічне зростання промислового виробництва на 6 %, продукції сільського господарства на 4 %, національного доходу на 5 %, рівня життя на 5 %. Було визначено такі цілі плану:
1) Розвиток наукових і технічних досліджень та поширення досягнень науки і новітніх методів виробництва на всі галузі виробництва;
2) Модернізація промислових підприємств та поєднання зусиль для поліпшення умов виробництва;
3) Стандартизація та спеціалізація виробництва і вироблення довгострокової програми підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва;
4) Реконверсія застарілих підприємств, розміщення нових підприємств у відсталих районах та раціональне використання наявних трудових ресурсів;
5) Модернізація торгівлі взагалі і особливо торгівлі сільгосппродуктами як в метрополії, так і в заморських територіях.
Головне ж полягало в тому, що уряд Франції проводив активну інвестиційну політику, спрямовану на структурну перебудову виробництва. Частка інвестицій до ВВП становила, наприклад, у 1952 р. 16,8, у 1956 р. 17,9 %, у 1957 р. 19,4 %, 1958 р. 18,7 %. 72 % загальної суми інвестицій було спрямовано на оновлення основного капіталу. Із виробничих інвестицій 90 % спрямовувалося на виробництво засобів виробництва. Із загальної суми інвестицій одна третина була державними, дві третини приватними.
Можна стверджувати, що всі основні цілі плану були досягнуті. Замість очікуваних 25 % ВВП зріс на 28 %, промислове виробництво замість очікуваних 2530 % збільшилося на 45 %. Виправдано припустити, що податок на додану вартість став одним із факторів збільшення доходів державного бюджету Франції, сприяв зміні структури промислового виробництва Франції в напрямі зростання частки технічно передових галузей, їхній інтеграції в європейську економіку.
Враховуючи досвід Франції інші країни поступово переходили до впровадження ПДВ, ув’язуючи величину стандартної ставки, наявність диференційованих ставок не лише з загальними умовами господарства, але й з відмінностями між галузями. Першою після Франції у 1960 р. ПДВ впровадила Мексика при стандартній ставці 10 %. В Європі у 1967 р. впровадила ПДВ Данія теж при ставці 10 %. У 1968 р. він був впроваджений у ФРН при стандартній ставці 10,0 %, у 1969 р. в Швеції – 11 %; у 1973 р. в Італії 12 %, у 1989 р. в Швейцарії 6,5 %, у 1991 р. в Канаді 7 %, у 1995 р. в Японії при єдиній ставці 3 %. Як бачимо, рівень стандартних ставок за межами ЄС досить диференційований, в країнах ЄС він уніфікується. Окрім того, у більшості країн є декілька ставок, що диференційовані по галузях.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
