При експорті продукції значно збільшується кредитний ризик експортера (унаслідок складності оцінки кредитоспроможності потенційних іноземних клієнтів; видачі комерційного кредиту на більш тривалий термін, з урахуванням часу, необхідного для постачання товарів на іноземні ринки, а також через такі фактори, як політична нестабільність у країні імпортера, низький рівень її розвитку і т.ін.) .
Оскільки договір експортного факторингового обслуговування передбачає використання двох і більше валют, таким чином, виникає валютний ризик - небезпека валютних витрат у зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти щодо національної. У зв'язку зі збільшенням ступеня ризику фактор (фактор-фірма) пред'являє до експортера більш тверді вимоги, ніж до постачальників на внутрішньому ринку.
Експортний факторинг - це оформлена договором угода, при якій експортер продає фактору (як правило, це дочірня фірма великого банку, як наприклад, Дисконтбанк) усі свої майбутні надходження від експорту в одну чи більш країн за визначений період часу ( не менш одного року).
Фактор – фірма здійснює відповідно до особливостей експортного факторингу наступні послуги:
• прийняття на себе політичного, трансферного і дебіторського ризику;
• у залежності від галузі постачальника виплачується найчастіше 70-95% фактурної вартості до здійснення платежу покупцем;
• інкасова функція - фактор нагадує боржникам про наступні платежі; займається бухгалтерією і статистикою по дебіторських заборгованостях; може робити аналізи виробничої і торгової діяльності на підприємстві і дає рекомендації з поліпшенню роботи.
На відміну від цесійного кредиту, що є авансом у рахунок вимог екпортера, при факторингу здійснюється повна й остаточна купівля вимог, чим і стимулюється баланс експортера. Експортний факторинг застосовується, звичайно, при рівномірних періодичних постачаннях. Фактор - фірма у більшості випадків обмежує свою діяльність тільки країнами, у яких він має свої представництва.
За даними асоціації Factor Chain International обсяг фокторингових операцій (із внутрішнім і міжнародним факторингом включно) розподіляється в такий спосіб (%) : Європа -56, Америка - 30, країни Азії і Тихоокеанського узбережжя - 13, Африка - 1.
Ця асоціація була заснована в 1968 році зі штаб квартирою в Амстердамі. Сукупний річний оборот її членів перевищує 264 млрд. доларів, що складає приблизно половину річного обороту світового фактор-бізнесу. Усі фактор-компанії в Європі є членами міжнародної організації " International Factors Gгоuр" . Від однієї країни членами цієї організації можуть стати не більше трьох – чотирьох фактор-фірм..
При обслуговуванні експортера фактор, як правило, підписує договір з фактором країни імпортера і передає йому частину обсягу робіт. Така угода допускає взаємність, тобто факторингова компанія експортера буде діяти у своїй країні від імені і за доручення іноземних факторингових компаній за згодою, що допускають участь цих двох країн. Подібний факторинг одержав назву взаємного чи двох факторного.
На цю особливість міжнародного факторингу вказується і у Французькому праві, де відзначається, що на практиці такий договір факторингу буде чотирьохстороннім актом, при якому французький постачальник рефінансує у французького фактора за участю іноземного фактора вимогу іноземному покупцю. Цей ланцюжок, що зв'язує іноземного фактора з французьким називають внутрішньо факторним.
Факторингова компанія експортера може передати компанії, що обслуговує імпортера, такі види робіт за договором:
• оцінку кредитоспроможності імпортера, страхування кредитного ризику, визначення сум, у межах яких може здійснюватися подібне страхування, зобов'язання відшкодувати несплачені клієнтом суми кредиту у визначений період після настання терміну погашення;
• інкасування боргових вимог, включаючи при необхідності звертання в арбітраж;
• перевід засобів платежу у валюті на рахунок факторингової компанії експортера.
Перевага взаємного факторингу полягає в тім, що для компанії, що обслуговує імпортера, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми, як для факторингової компанії експортера. Але, як усі багатосторонні договори, представлений тип факторингу досить складний, з великим документообігом і високими витратами сторін.
Високі витрати на взаємний факторинг приводять до того, що ряд факторів віддають перевагу прямому експортному факторингу, тобто беруть на себе кредитний ризик, кредитування, ведення обліку і інкасування боргових вимог. Оскільки фактор - фірма часто в цьому випадку стикається з труднощами в оцінці кредитоспроможності іноземних клієнтів, то подібні доручення виконують від імені фактора юридичні чи аудиторські фірми країни-імпортера.
Таким чином, міжнародний факторинг можна розділити:
1.На прямий факторинг, що передбачає наявність трьох суб'єктів: виробника, факторингової компанії по експорті і покупця товару, що одночасно є боржником, і при цьому перші два суб'єкти знаходяться, як правило, на території однієї країни, а покупець на території іншої.
2. На непрямий (опосередкований ) факторинг, у якому беруть участь уже чотири діючих суб'єкти: виробник, фактор по експорту, фактор по імпорту і покупець. Фактор по експорту не вступає в безпосередні відносини з іноземним покупцем, а факторинговою компанією по імпорту, що знаходиться в країні імпортера.
Перевагою прямого факторингу є менша кількість посередників, і, отже, менші витрати на факторингові послуги. Перевага непрямого факторингу полягає в тім, що фактор по експорту і фактор по імпорту мають справу кожний зі своїм клієнтом, кредитоспроможність якого вони добре знають, тому обидва фактори при здійсненні факторингової операції вступають у відносини один з одним без високого ризику, оскільки вони, як правило, є постійними контрагентами.
Для невеликих чи нерегулярних фінансових угод найкращою формою фінансування є акредитивна система. При здійсненні великих чи періодичних угод компанії намагаються уникнути витрат і труднощів даного виду розрахунків, тоді використовується рахунок на одержувача. Але ще кращою формою факторингу є закордонні рахунки з доручення продажу.
Оскільки операції експортного факторингу більш ризиковані, чим ті, котрі проводяться по національних розрахунках, то фактори в цьому випадку призначають більш високий дисконт на ці операції.
У сфері експортного факторингу німецький ДГ Дисконтбанк володіє найбільшим ноу-хау серед банків Європи. Головне джерело кредитних ризиків у зовнішній торгівлі - недолік інформації в експортера про надійність іноземних фірм-покупців, особливо для українського експортера при колишній монополії держави на експорт. У банку даних ДГ Дисконтбанка входять 200 000 різних фірм Європи і США. Крім того, існують спеціалізовані фірми, що обробляють подібного роду інформацію спеціально для факторингових компаній. Подібної інформаційної структури немає на Україні, і це є серйозною перешкодою на шляху розвитку імпортного факторингу.
Таким чином, значення міжнародного факторингу полягає в наступному:
• спрощена схема одержання експортером засобів у період здійснення ділових операцій, що прискорює процес кругообігу його капіталу;
• захист експортера від ризику неплатежу;
• зменшення витрат на операції, зв'язані з трудомісткістю перевірки платоспроможності клієнтів, на ведення бухгалтерського обліку;
• посилення дисципліни погашення боргів;
• зниження чи запобігання валютних ризиків;
• виключення необхідності позики коштів експортером для підтримки роботи власного виробництва.
Особливим видом факторингу є так називаний інтернаціональний факторинг, що виходить за рамки однієї країни. У цьому випадку постачальник продає свої вимоги фактор-фірмі усередині своєї країни. Після підписання відповідного договору ця фактор-фірма надає придбані їм рахунки факторингової компанії чи фактор-фірмі в тій країні, у якій знаходиться боржник. Цим створюється гарантія дотримання й економічних інтересів партнерів, і правових положень, що діють у їхніх державах. Хоча частка міжнародного факторингу поки невелика, цей вид факторингових операцій поступово здобуває усе більше значення в умовах інтернаціоналізації господарського життя, включення країн Східної Європи у світовий ринок.
Міжнародний факторинг одержав юридичне оформлення в Оттавській Конвенції про міжнародний факторинг 1988 року. Ця конвенція підписана 16 країнами.. Конвенція підлягає використанню в тих випадках, коли сторонами по договору міжнародного факторингу є суб’єкти держав, які приймають участь у Конвенції. При цьому, як слідує із тексту самої Конвенції, її дія може бути виключена у випадку, якщо таке рішення приймуть сторони у факторинговій угоді або сторони основної угоди купівлі – продажу товарів, передбачає, що при завершені факторингової угоди, відносно дебіторської заборгованості, не повинна використовуватися дана Конвенція .
При цьому , Конвенція передбачає, що виключення може бути зроблено тільки по відношенню до Конвенції в цілому, а не будь якої її частини.
Крім того, у відповідності із статтею 17 даної Конвенції дві держави – учасника Конвенції і більше можуть домовитися що якщо в державі діє національне законодавство відносно факторингу, яке регулює зобов’язання по угодах факторингу, Конвенція не використовується, якщо продавець, фактор або дебітор знаходяться на території даної країни.
Для тих країн, що ратифікували Конвенцію, її умови будуть пріоритетними при регулюванні
угод по факторингу. Для тих, хто не ратифікував Конвенцію, це важлива обставина, тому що закони їхньої країни не будуть основними при регулюванні умов контракту. Крім того, у відносинах між фактором і постачальником при умовчанні сторін діє закон фактора.
Як вже раніше згадувалося, з початку факторингові угоди по своїй правовій природі були ближче до агентських угод (угод комісії або доручення у континентальній системі права). Проте з розвитком факторингу ця угода почала мати характерні риси угоди перевідступлення вимог (цесії) або одночасно і агентської угоди ( угоди доручення і, як правило, угоди займу(кредиту). Крім того, угоди міжнародного факторингу найчастіше мають також і елементи угоди відшкодування виконаних послуг, тобто підряду.
Така різниця у правовій природі угод, які оформлюють операції по факторингу, зумовлено тим, що під терміном “факторинг” розуміються два види угод, які близькі з економічної точки зору, але зовсім різні з точки зору правової природи - це “відкритий факторинг” та “скритий факторинг”.
При цьому під скритим (конфіденціальним) факторингом ( англ. confidential factoring , undisclosed factoring , нім. Stilles- verdecktes – factoring ), як правило розуміється угода, в силу суб’єкт, який поставляє товар, виконує роботу або надає послугу ( постачальник), передає іншій особі (фактору) право на наступну виручку від реалізації поставленого товару (виконаної роботи або наданої послуги) , залишаючись стороною в угоді із покупцем (замовником).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
