ЕЛІАТИ. У 6-5 ст. до н.е. центр дух. розвитку переміщ. у Ю. Італію. (землеробська область). Пробл. буття: буття є а небуття ні, буття єдине і неподільне, буття пізнаване.
КСЕНОФАН. 6-5 ст. до н.е. Поет філ. побував у Ю. Італії взагалі багато подорожував. Наприкінці життя оселився в Елії, де під його впливом виникла школа еліатів. Критикував представлення про множество богіст. (Якби коня могли малювати те вони зобразили б своїх богів у виді коней). Він пантеїст. Світ вічний і незнищиме, являє собою щось єдиний і цей єдине і є бог. Природа не божественна. Усі що народжується і росте їсти вода і земля. Про природу богів не може бути щирого знання тільки думка.
ПАРМЕНИД. Елія. 6-5 ст. до н.е. Склав закони для Елії, що навіть там довго діяли. Світ - вещ. куля, у якому ніде немає порожнечі і, отже можливості руху. (усе заповнено) Усяку думку є думку про існуючому. Тому неісн. ніяк не можна мислити як неісн., відкіля неісн. немає. Звідси неможливе виникнення і знищення.
З абс. заповнювання випливає, що світ не має частин. Він єдиний. Безліч - обман почуттів. Звідси ж випливає висновок про неможливість руху, виникнення, знищення. Представлення про рух - лише думка, повсякденні представлення, від яких варто відрізняти філ., як навчання про істину, недоступної сприйняттям.
Навчання П. повно ненаукових, міфол. представлень, У центрі світу - богиня-правителька (або правда і необхідність). Вона тримає жереб і править усіма неб. рухами.
ЗЕНОН. Учень Парм. Висунув ряд положень у защ. навчання П. (апорії) Доводив неможливість руху (метафізика). Припущення, що рух. мислимо приводить до протиріч - воно не може здійснитися. (Для того щоб рухатися стріла повинна в один момент часу знаходитися в опр. місці і не знаходитися в ньому. Але це суперечливо - неможливо) У цих парадоксах питання не в тім, чи можливо сприйняття рух почуттями, а в тім, чи можна мислити рух. за умови, що простір складається з нескінченної безлічі неподільних частин (актуальна бескінечність), а час з б. безлічі неподільних моментів.
У цих апоріях вперше в історії людства обговорюються проблеми безперервності і нескінченності. Апорії дали поштовх розвиткові діалектики. (цікаво що поняття актуально нескінченного було виключено з вживання в Г. і замінене поняттям потенційно нескінченного. Визнавалася бескін. подільність величин, але не призн. їх составленість з беск. числа актуально даних елементів).
(Демокрит, Епікур) Передумовою атомізму (А) була потреба дати матер. пояснення спостерігаємих якостей речей - їхньої безлічі, рухи і зміни. Після Зенона, що довела начебто гіпотеза про нескінченну подільність речей, простору і часу веде до непереборних протиріч і парадоксів, усяка спроба обґрунтувати реальність безлічі, роздільності речей і їх рухливості повинна була вважатися з цим. Навчання А. з'явилося ген. спробою дозволу цих труднощів. А. припускали ім. беск. мн-ва тілесних часток, вони допускали ім. порожнечі в кіт. происх. рух. часток і заперечували за частками возм. поділятися до нескінченності, бачили в них непроникні атоми.
Відповідно до цієї гіпотези кожна річ, будучи сумою досить великого (але не нескінченно) кол. часток - досить малих, але в силу своєї неподільності не звертаються в ніщо, уже не може разглядатися як беск. велика й у той же час зовсім що не має величини як це було в Зенона. У такий спосіб була дозволена криза, викликаний критикою З.
Засновник А. - Левкип. (породжений у Мілеті). Усі складається з дрібних неділ. часток і порожнечі.
Продовжувач А. - Демокрит (460 - 370 рр. до н.е.). Народився у фракійскому місті Абдерах. Побував у країнах сходу. Маються праці Д. питання, що охоплюють, ф., логіки, психології, етикету, політики, педагогіки, теор. мистецтв, мовознавства, математики, фізики, космології. Активний прихильник раб. демократії.
Вихідне положення а. системи - ім. атомів і порожнечі, що утворять своїм бескін. многообр. з'єднаннями всі складні тіла. Отже, однієї з гл. передумов його навчання явл. погляд по якому ощущ. представляють хоча і недостатній, але необхідне джерело пізнання.
Недостатні і неточні свідчення ощущ. виправляються більш тонким розсудом розуму. Так атоми і порожнеча невидимі, але них ім. засвідчуються заснованим на чувств. спостереженнях міркуванням. Д. відрізняє те, що ім. у думці від того, що ім. у дійсності. "лише в загальній думці існ. солодке, у думці - гірке, у думці - тепле, у мнен. - холодне, у м. - колір, у дійсності ж ім. тільки атоми і порожнеча." Однак Д. не заперечує реальність чувств. сприйманого. У даному випадку Д. говорить про те, що ф. займається вивченням не того, що відомо всім, а того, що лежить в основі усього, утворить його причину. Очевидно Д. не згодний з тим, що чувств. сприйняття якостей збігаються із самими якостями.
Атоми суть всевозм. мал. тіла, що не мають якостей, порожнеча ж - місце, у якому всі ці тіла, у плині усієї вічності носячи нагору і вниз, або сплітаються між собою, або наштовхуються один на одного і відскакують, розходяться і знову сходяться в такі з'єднання, і в такий спосіб вони роблять і всі інші складні тіла і наші тіла, і їхнього стану і відчуття.
Для пояснення реального різноманіття дійсності Д. допускає, що атоми різн. за формою порядкові і положенню. Ці відмінності і лежать в основі усіх спостеріг. відмінностей. Жодне з них следост. не явл. безпричинним. Він заперечує наявність доцільності в природі.
А. навчання розповсюджується Д. на навчання про життя і душ. Життя і смерть орг. зводиться до соед. і розкладання атоміст. Душа складається з вогненних атомів і є їхнє тимчасове з'єднання. Душа не безсмертна.
Основа пізнання - відчуття. Від речей відокремлюються "видики" - матеріальні форми речей, вони несуться в усі сторони в порожньому просторі і проникають в органи почуттів через пори. Якщо пори відпов. по величині і формі проникаючої в них видикам, то в ощущ. виникає образ предмета, відпов. самому предметові. Т.ч. вже в ощущ ми одержуємо вірний образ предмета. Однак ім. предмети, як. у силу своєї малої величини недоступні почуттям, Такі властивості вещ. осягаються розумом, і це позн. також м. б. достовірним.
Ідеалом Д. явл. життя, забезпечене загальним законом і порядком, безтурботна і добросерда. Найважливіша умова - поділ праці. Етичні погляди - розумна насолода життям полягає у світлому і спок. стані душі, обумовленому згодою з прир., виконанням боргу, мірою в усьому... Уміння доходити до такого сост. Дає навчання, кіт Д. не відокремлює від виховання без як. не можуть бути досягнуті ні мистецтво, ні мудрість.
ЕПІКУР. (341-270 до н.е. Епоха еллінізму) Народився на острові Самосі. Переїхав в Афіни, де заснував школу "Сад Епікура". Гол. задача ф. - створення етики, навчання про поводження, що приводить на щастя. Але етика м. б. побудована тільки за умови якщо буде визначене місце, яке людина займає у світі. Тому етика повинна опир. на фізику, а фізику повинне передувати розроб. теорії пізнання.
Матеріалістичний сенсуалізм. Усе, що ми ощущ. істинно. Помилки виникають від непраст. оцінки того, що ми ощущ. На основі ощущ. можливі заклюения про предмети і їхні причини. Сприйняття - единств. критерій істинності, воно є крит. і для висновків про такі речі, які безпосередньо нами не сприймаються, аби висновку ці не були в лог. протиріччі з даними сприйняттями.
Э. прийняв основні положення А. Демокрита. Доводив, що навчання про причинну необхідність усіх явл. природи не повинне вести до висновків про неможливість для люд. волі. В рамках необхід. повинний бути зазначений шлях до волі.
У Д. рух. атомів у пуст. викликається мех. необхід. Е. думає, що обумовлено внутр. св-вом атомів - їхньою вагою, як. поряд з їхньою формою, положенням і порядком стає важливим об'єкт. визначенням атома. Кіл. форм атомів обмежено, атом не мож. володіти б. вагою. При рух. атоми можуть мимовільно отклон. на невеликий кут і т. про переходити з прямол. шляхів рух. на криволінійні. Це явл. необхід. умовою волі людини.
Критерій щастя - задоволення. Благо - те, що породжує задоволення. Зло - те, що породж. страждання. Розробці навчання про шляху на щастя повинне передувати усунення усього, що коштує на цьому шляху: страху перед богами, смертю і потойбічн. світом. Боги не здатні втручатися. у наш світ, а душа смертна.
Звільн. від страхів відкривши шлях на щастя.3 типи задоволення:
1. природного і необхідні для життя;
2. прир., але для життя не необхідні;
3. не необх. для життя і не природні. Він прагне тільки до першого і утримання від інших. Результат такої помірності - повна незворушність, або безтурботність, яка і є щастя філ.
Філософський рух епохи зрілих рабов. демократій. (5 - 6 ст. до н.е.) У 5 ст. до н.е. на зміну политий влади аристократії і тиранії в мн. містах Г. прийшла влада демокр. Розвиток створених нею нових виборних установ - нар. збори і судна, що грало б. роль у боротьбі партій і класів своб. населення, породило потребу в підготовці людей, влад. мистецтвом судового і политий красномовства, що вміють переконувати. Деякі з найбільш видатних в цій обл. людей ставали вчителями риторики, политий знань... Однак нерозчленованість тодішнього знання і б. роль, яку придбала в той час філ., привели до того, що ці нові мислителі зазвичай вчили не тільки політ. і юр. мудрості, але зв'язували її з загальними пит. філ. і світогляду. Їх стали називати "софістами" тобто мудрецями, учителями мудрості. Пізніше софістами стали називатися ті, хто у своїх мовах прагнув до доказ. упередж., інший раз свідомо помилкової, точки зору.
Така хар. спиралася на те, що ност. учителі ф. стали доводити до крайності думка про відносність усякого знання.
Ф. плин соф. неоднорідно. Найбільше характерно ля всіх представників С. явл. теза про відносність усіх люд. понять, етичних норм і оцінок. Протагор: "Людина є міра всіх речей, що існують що вони існ.., і не існ.., що вони не існ.." Старша група: Протагор (481 - 411днэ), Горгій, Гіппій і Продик. Протагор був матеріалістом і учив про плинність матерії і про відносність всіх сприйнять, Він доводив, начебто кожному твердженню може бути з рівною підставою протипоставлена суперечне йому твердження.
Горгій. Ніщо не існує. Якщо і є щось існуюче, то воно не може бути осягнуте. Якщо воно осягнуте, то воно невимовне.
Старш. соф. були великими спецами у питаннях права й заг.-політ. питаннях.
Молодші софісти. (6 ст. до н.е.) У їхніх навчаннях особливо виділяються етичні і соц ідеї. Ликофрон і Алкидам заперечували необхідність класів (знатність це вимисел. Природа нікого не створила рабами і люди народжуються вільними) Фразимах розповсюдив навчання про відносн. усякого знання на соц. етичні відносини і затверджував, що справедливість це те, що корисно сильному.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
