Рефераты. Щодо визначення поняття стратегія життя

Щодо визначення поняття стратегія життя

смотреть на рефераты похожие на "Щодо визначення поняття стратегія життя"

І.О. Кудінов

Щодо визначення поняття “стратегія життя”

Генеза визначення дефініції “стратегія життя” пов’язана з визначенням двох складових цього поняття: “стратегія” та “життя”.

Стратегія. Етимологія слова “стратегія” походить від грецького strategos – “мистецтво генерала” [9, 257]. У Великій Радянській
Енциклопедії поняття “стратегія” визначається, як “можливий відповідно до правил стратегічної гри спосіб дії гравця чи коаліції” [3, 547]. Першу теоретичну розробку поняття “стратегія” і його практичне застосування одержало у виді військової стратегії, як складової частини військового мистецтва, що представляє його вищу частину й охоплює питання теорії і практики підготовки збройних сил до війни, її планування та ведення
[3, 547].

Галузь управління, точніше, стратегічний менеджмент (управління) визначає стратегію як “довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації, що стосується сфери, коштів і форм її діяльності, системи взаємин усередині організації, а також позиції організації в навколишньому середовищі” [4, 220]. З погляду американських дослідників М. Мескона,
М. Альберта і Ф. Хедоури стратегія – це “детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей” [9, 257]. На думку автора Р. Фатхутдинова, стратегія являє собою програму, план, генеральний курс суб'єкта керування по досягненню їм стратегічних цілей у будь-якій області діяльності [11, 7]. У самому загальному виді стратегія визначається, як “генеральний напрямок дій організації, проходження якого в довгостроковій перспективі повинно привести її до мети” [4, 222].

Термін “стратегія” в філософському значенні починає розглядатися в наукових працях вітчизняних дослідників С.Л. Рубінштейна, Л.Н. Когана,
Б.Г. Анан’єва, Г.М. Андрєєвої, А.Н. Леонт’єва, Н.М. Амосова,
А.Т. Москаленко і В.Ф. Сержантова. Однією з перших робіт, що була присвячена проблемі філософського осмислення поняття “стратегія”, стала монографія К.А. Абульханової-Славскої “Стратегія життя”. Вона визначала стратегію в широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати “свої індивідуальні особливості, свої статусні і вікові можливості, власні домагання з вимогами суспільства”, чи у вузькому змісті, як “спосіб рішення життєвих протиріч” [1, 66-67].

Життя. Велика Радянська Енциклопедія дає нам наступне визначення поняттю “життя”: “Життя – вища, в порівнянні з фізичною і хімічною, форма існування матерії” [2, 205-206]. А. Нечипорович визначає життя, як систему добре збалансованих взаємозалежних перетворень органічних речовин, основою яких є атоми вуглецю чи перетворення, що характеризують діяльність живих організмів і є основою таких біологічних функцій, наприклад, як харчування, ріст, зв'язаний з нагромадженням великої енергії біомаси і формуванням функціональних структур, розвиток, що визначає проходження життєвих циклів живих форм на всіх рівнях її організації, розмноження різних генотипів з наступною їх еволюцією і просторовою експансією [8, 12].

Нажаль, у всіх цих визначень є недолік – вони не враховують соціального аспекту життя. Найбільш повно до вивчення феномена життя підійшла Г.В. Воловик. Дане автором визначення поєднує біологічний і соціальний рівні життя. Згідно Г.В. Воловик, життя – це “соціально- філософська категорія для позначення об'єктивних специфічних способів існування відкритих білкових систем на Землі, здатних до самовідтворення, асиміляції і дисиміляції, росту і розвитку, саморегуляції, що мають спадковість і мінливість, дискретність і цілісність, подразливість і ритмічність при обов'язковому, в умовах нашої планети, єдності складу біогенних речовин живих організмів, що відрізняються наявністю необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих форм, здатних усвідомлювати самих себе і необхідність збереження визначених цією категорією феномена як вищої цінності” [6, 14]. Додаткову привабливість даного визначення додає свіжість дослідження (2001 рік).

У роботі Г.В. Воловик життя представлене як єдність двох рівнів – біологічного і суспільного. Біологічний рівень містить у собі: а) життя вірусів; б) життя рослин; в) життя тварин і г) життя людини. Громадське життя складається з: а) життя особистості; б) життя соціального співтовариства; в) життя суспільства в цілому [6, 15].

Після розгляду складових частин поняття “стратегія життя”, перейдемо до аналізу сутності даного поняття. Як вихідне визначення, від якого ми відштовхуємося в дійсному дослідженні, є визначення стратегії життя
К.А. Абульханової-Славскої. Поняття “стратегія життя” представлено в її роботі з двох точок зору: у широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати індивідуальні особливості, можливості і домагання з вимогами соціального середовища, і, у вузькому змісті, як спосіб рішення життєвих протиріч.

Таким чином, життєва стратегія є спосіб вирішення протиріч. Виникає питання – між ким виникає протиріччя? Згідно К.А. Абульхановій-Славскій такі виникають між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою. Якщо абстрагуватися від даних сторін стратегії життя, можна прийти до двох сторін: соціальний суб’єкт й об'єкту життя.

Соціальний суб’єкт. Спираючись на визначення стратегії, видно, що дане поняття припускає наявність носія стратегії. Носієм стратегії у військовому мистецтві виступає вище командування, у менеджменті – організація. Що стосується філософського аспекту, то в цьому випадку носієм стратегії є
“суб'єкт життя” [1; 7].

Поняття “суб'єкт” (від лат. subjectus – лежачий унизу, що знаходиться в основі, від sub – під і jaco – кидаю, скарбу підстава) позначає носія предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямований на об'єкт [12, 633]. “Суб'єкт завжди носить конкретний характер. Це виявляється, по-перше, у тім, що він виступає або як конкретна особистість, що діє свідомо і відповідально за свої дії, або як конкретне надособистісне соціальне утворення, за умови, що в утворюючих його людей є загальні інтереси, мети, дії, що вони являють собою деяку цілісність. Конкретність суб'єкта виявляється, по-друге, у тім, що його предметно-практична чи діяльність пізнання націлені на конкретний об'єкт” [5, 79-80].

Ідею суб'єкта життя запропонував С.Л. Рубінштейн у середині 30-х років як своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя [10, 10]. Для вивчення життєвого шляху, з'ясування причинного зв'язку активності і розвитку особистості зі змінами її життя, було запропоноване поняття
“життєві відносини” особистості, серед них названі три: відношення до предметного світу, до інших людей і до самого себе. Рубінштейн вивчив того, хто зв'язує в самім житті її лінії своїм власним “вузлом” і назвав його суб'єктом, тому що людина зв'язує їх сама, а потім по-своєму і тим самим інакше, ніж інші – особистість, як суб'єкт життя. У нашій роботі ми будемо дотримувати визначення поняття “суб'єкт життя”, запропоноване
М.А. Лепським, який визначає його, як “своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя, що виявляється в тім, як будуються вчинки, лінії поводження на основі бажань і реальних можливостей” [7, 112].

Суб’єктом життя можуть виступати особистість, соціальна група, суспільство в цілому. Виходячи з того, що особистість, соціальна група, суспільство в цілому являють собою соціальний рівень життя, тому правомірним буде вважати носієм стратегії суб'єктів життя – особистість, соціальну групу, суспільство в цілому, що ми поєднуємо загальним поняттям
“соціальний суб'єкт”.

Об’єкт життя. Поняттю “соціальний суб'єкт” протистоїть “об'єкт життя”.
Об'єкт – “(лат. objectum – предмет, від objicio – кидаю вперед, протиставляю), те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності” [12, 437]. Відповідно визначенню об'єкта, об'єкт життя визначається як те, що протистоїть соціальному суб'єкту в ході життєдіяльності на основі його потреб і реальних можливостей. На нашу думку, як об'єкт життя виступає навколишнє середовище, у якій приходиться існувати соціальному суб'єкту. Завдяки навколишньому середовищу він одержує можливість обмінюватися енергією, речовиною й інформацією як із усім середовищем, так і з окремими її частинами, що забезпечує збереження і розвиток соціального суб'єкта як такого. Складовою частиною навколишнього середовища соціального суб'єкта є середовище соціальне, обумовлене, як
“навколишнє суспільне людини, матеріальні і духовні умови його існування, формування і діяльності” [12, 624]. Як об'єкт життя можуть виступати особистість, соціальні групи, суспільство в цілому і біосфера Землі. Для об'єднання даних понять ми будемо використовувати поняття “життєве середовище”.

Друге питання, що виникає при аналізі визначення “стратегії життя”, це – при яких умовах виникають протиріччя? Таких випадків три: по-перше, коли інтереси, цілі, ідеали, наміри соціального суб'єкта не збігаються з інтересами, цілями, ідеалами і/чи намірами життєвого середовища (стосовно відношення наступних об'єктів життя: особистість, соціальна група і суспільство в цілому) [1]; по-друге, коли потреби, наміри і дії обмежуються тими рамками, у які ставить життєве середовище соціальний суб'єкт [1]; по- третє, коли виникають особливі умови, у яких існування соціального суб'єкта характеризується наявністю безлічі труднощів, аж до екстремальних ситуацій
[7].

Отже, говорити про стратегію життя, як про спосіб дозволу протиріч можна в наступних випадках: по-перше, коли спосіб дозволу життєвих протиріч змінює напрямок життєвого шляху соціального суб'єкта (коли знайдена відповідь на питання – куди); по-друге, коли дозволяються найбільш життєвоважливі протиріччя соціального суб'єкта.

Також додамо наступне: крім життєвих протиріч у визначенні стратегії життя К.А. Абульханова-Славська використовує поняття “спосіб”, точніше
“спосіб рішення”. Спосіб рішення означає варіативність поняття “стратегія життя”, коли вибір визначеної альтернативи залежить від суб'єктивних переваг, індивідуальних властивостей суб'єкта життя, а також умов і вимог об'єкта життя.

Таким чином, стратегія життя – це поняття, що відображає варіант вирішення життєвоважливих протиріч, що виникли в процесі життєдіяльності соціального суб'єкта.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. –

299 с.
2. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд. – Т. 9. – М.: Советская энциклопедия, 1972. – 623 с.
3. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд. – Т. 24, Ч. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1976. – 608 с.
4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. Учебник. – 3-е изд. – М.:

Гардарика, 1998. – 528 с.
5. Воловик В.И. Философия истории. Курс лекций. – Запорожье, 1995. –

152 с.
6. Воловик Г.В. Життя як цілісність: соціально-філософський аналіз.

Автореферат на здобуття … канд. філософ. наук. – Запоріжжя, 2001. –

18 с.
7. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной перспективы. – К.: Молодь,

2000. – 410 с.
8. Лепський М.А. Соціально-філософський аналіз взаємозв’язку життя та смерті: проблема виживання. Автореферат на здобуття … канд. філос. наук. – Запоріжжя, 1997. – 24 с.
9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.
10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. –

720 с.
11. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для вузов. – 3-е изд. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1999. – 416 с.
12. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев,

Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – М.: Советская Энциклопедия,

1989. – 815 с.




2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.