Звичайно, Локк не був першим, хто звернув увагу на подібне розходження первинних і вторинних якостей. У свій час Галілей висловлював щось досить подібне: «Я думаю, що якби ми яким-небудь образом втратилися вух, мов і носів, то форма, число й рух предметів все-таки залишилися б у той час, як всі заходи, звуки й смак зникли б. На мою думку, останні є нс більш, ніж просто імена, якщо відокремити їх від живих істот».

Первинні якості - такі характеристики об'єкта, які властиві йому поза залежністю від його сприйняття (наприклад, розміри й форма предмета).

Вторинні якості - такі характеристики, які властиві тільки нашому сприйняттю предмета, а не предмету самому по собі (наприклад, колір, запах).

Подібні погляди повністю погодяться з механістичним поглядом на мир, відповідно до якого він весь складається лише з матерії, що рухається. Якщо вся об'єктивна реальність являє собою матерію, то будь-які сприйняття - колір, захід і смак, є не що інше, як реальність суб'єктивна. А ті характеристики предметів, які властиві їм незалежно від якого б те не було сприйняття, - це первинні якості.

Проводячи розмежування первинних і вторинних якостей, Локк тим самим фактично визнав суб'єктивний характер більшої частини людських сприйняттів. Ця обставина зацікавила його й спонукало зайнятися дослідженням процесу пізнання. Властиво, уявлення про вторинні якості й з'являється як спроба впоратися із труднощами проведення строгої відповідності між фізичним миром і значною частиною нашого його сприйняття.

Однак, як тільки ми допускаємо - хоча б теоретично - існування первинних і вторинних якостей, одні й з яких мають об'єктивне існування, а інші - тільки суб'єктивним і не існують поза сприйняттям, те рано або пізно повинен був з'явитися хтось, хто задався б питанням: а чи існують подібні розходження між первинними й вторинними якостями насправді? Чи не є всі сприйняття взагалі суб'єктивними, залежними від спостерігача, і в цьому змісті - вторинними? Філософом, що поставив таке питання й спробував дати на нього розгорнута відповідь, був Джордж Берклі.

Джордж Берклі (1686-1753)

Джордж Берклі народився й одержав утворення в Ірландії. Будучи глибоко релігійною людиною, вона був присвячений у сан диякона англіканської церкви у віці 24 років. Незабаром після цього він опублікував дві філософські роботи, що зробили великий вплив на розвиток психології - «Нова точка зору» і «Трактат про принципи людських знань». Однак, можна сказати, що на цьому його внесок у психологію й закінчився.

Берклі багато подорожував по Європі, перемінив безліч різних занять, включаючи й викладання в Тринити коледж у Дубліні. Один раз на званому обіді він розговорився з якоюсь дамою. Через деякий час дама піднесла йому в дарунок досить значну суму грошей, що дозволило Берклі в підсумку знайти фінансову незалежність. Він відвідав Сполучені Штати, провів три роки в Ньюпорте й Род-Айленде. Їдучи, він подарував свій будинок і бібліотеку Єльському університету. В останні роки життя він займав пост єпископа м. Клойна. Після смерті тіло Берклі, відповідно до його волі, залишалося не похованим у постелі доти, поки не початок розкладатися. Він думав, що це - єдина надійна ознака смерті, йому зовсім не хотілося бути похованим заживо.

Слава Берклі, або, принаймні, його ім'я - живі в Сполучених Штатах дотепер. В 1855 році преподобний Генрі Дюран, священик, заснував школу в Каліфорнії. Він назвав її ім'ям Берклі на згадку про славного єпископа, а може, на честь однієї з його поем за назвою «Із приводу перспективи розвитку мистецтв і утворення в Америці», у якій утримуються такі рядки: «Шлях імперії лежить на захід».

Бути - значить бути в сприйнятті

Берклі повністю приймав тезу Локка про те, що всі наші знання про зовнішній світ походять із досвіду, але відкидав розрізнення первинних і вторинних якостей. На думку Берклі, всі якості - вторинні. Всі знання є надбанням людини, являють собою функцію досвіду. Через кілька років його позиція одержала назву ментализму, що підкреслює ту обставину, що для Берклі увесь світ являє собою не більш ніж якесь суб'єктивне, психічне явище.

Він затверджував: esse est percipi, що в перекладі з латинського означає «бути - значить бути в сприйнятті». Нам недоступні щирі характеристики зовнішнього, об'єктивного миру, оскільки все, що ми про нього можемо знати, - це наше сприйняття. Але оскільки сприйняття - внутрішні відчуття людини й тому суб'єктивні, вони не можуть із вірогідністю вважатися відбиттям зовнішнього, об'єктивного миру. Те, що ми називаємо об'єктом, - не що інше, як сполучення різних відчуттів в один цілісний комплекс, що звичка згодом закріплює як єдине ціле. Таким чином, по Берклі, почуттєвий мир є не більш ніж сполучення різних відчуттів.

Немає ні однієї матеріальної субстанції, в існуванні якої ми можемо бути в достатній мері впевнені, оскільки, якщо відволіктися від всіх відчуттів, не залишається рівно нічого. Поза відчуттями не існує кольору. Так само поза відчуттям форми або руху немає ні форми, ні руху.

Берклі не затверджував, що фізичні об'єкти в дійсності існують тільки в той час, коли їх хто-небудь сприймає. Його позиція полягає в наступному: оскільки весь наш досвід існує усередині нас і невіддільний від відчуттів, то в нас немає досить надійного доступу до об'єктивних характеристик предметів зовнішнього миру. Ми можемо з вірогідністю покладатися тільки на власні відчуття.

Берклі визнавав, що деякі враження мають певну незалежність, стабільністю й погодженістю, тому йому необхідно було знайти пояснюючу цю обставину фактор. Вихід був знайдений за допомогою введення в запропоновану схему поняття Бога (оскільки Берклі був все-таки священиками). Бог сприймає все, що відбувається у світі. Якщо де-небудь у лісі впаде дерево (така стародавня загадка) і не буде нікого, хто міг би почути це, то звук все-таки буде існувати, тому що є Бог, що завжди все чує.

Взаємозв'язок відчуттів

Для пояснення процесу пізнання Берклі використовував теорію асоціацій. Наші знання переважним образом є сполучення взаємозалежних простих ідей, окремих психічних елементів. Тобто складні уявлення являють собою комбінації ряду простих, виникаючих завдяки наявним у нас органам почуттів. Цей момент Берклі розглядає у своїй праці «Нова точка зору».

Сидячи в моєму робітнику кабінеті, я чую, що уздовж вулиці їде карета: я дивлюся у вікно й бачу її: виходжу й сідаю в неї. Так повсякденна мова схиляє думати, що він чув, бачив і сприймав дотиком ту саму річ, а саме карету. Проте, насправді ідеї, що вводяться кожним окремим почуттям, зовсім різні й незалежний друг від друга; але тому що вони постійно спостерігаються разом, те й висловлюються як би про одній і тій же речі.

Складне уявлення карети складається зі звуку її коліс по бруковій бруківці, відчуття міцності її корпуса, свіжого заходу шкіряних сидінь і зорового образа її зовнішнього вигляду. Наша свідомість конструює складне сприйняття, з'єднуючи між собою базові психічні будівельні блоки - прості уявлення. Причому механічна аналогія й використання термінів «конструює» і «будівельні блоки» у цьому випадку не випадкові.

Берклі використовує ідею асоціацій для пояснення так званого глибинного, просторового зору. Він досліджує те, яким образом ми сприймаємо третій вимір, якщо взяти до уваги, що людське око здатне сприймати лише два виміри. З його погляду, ми сприймаємо тривимірні зображення завдяки попередньому досвіду, проводячи асоціації даного відчуття з іншими зоровими відчуттями, які ми мали колись, розглядаючи цей предмет з різних відстаней. Іншими словами, тривалий досвід розглядання даного предмета з різних сторін і на різній відстані накладається на безпосередні відчуття, викликувані скороченнями очних мускулів. Все це в сукупності дає нам відчуття глибини сприйняття. Таким чином, по Берклі, тривимірне сприйняття об'єкта - не елементарне сприйняття, а асоціативне й багатопланове, котре засвоюється нами в процесі научання.

У цьому добутку Берклі намагається дати пояснення чисте психологічних явищ на основі уявлення про асоціативні відчуття. Таким чином, він примикає до зростаючої хвилі в емпіричній філософії. Його пояснення глибинного зору значною мірою передбачило сучасні уявлення про акомодацію й конвергенцію.

Давид Юм (1711-1776)

Давид Юм, відомий шотландський філософ і історик, одержав утворення в університеті м. Единбурга. Однак йому не довелось закінчити повний курс. Він спробував себе в комерції, але незабаром виявив, що ця справа не для нього. У підсумку він відправився у Францію вивчати філософію. Після цього Юм знову повернувся в Англію, де незабаром придбав популярність і славу як літератор. Його найбільш значною роботою в області психології вважається «Трактат про природу людини». У своєму житті він також побував державним чиновником, адвокатом у військовій експедиції й наставником страждаючим лунатизмом нащадка одного шляхетного сімейства.

Юм розділяв уявлення Локка про об'єднання ряду простих ідей у складні, однак піддав істотному перегляду його теорію асоціацій. Він був згодний з Берклі в тім, що матеріальний світ не існує для індивіда доти, поки він не доступний спостереженню. Однак Юм пішов далі. З погляду Берклі, Бог безупинно сприймає мир і тим самим виступає гарантом стабільності й сталості фізичних об'єктів. Юм же ставить наступне запитання: що буде, якщо забрати ідею Бога із цієї картини?

На думку Юма, у цьому випадку в нас не буде ніякої можливості знати, «чи існує що-небудь поза нашою свідомістю. Якщо всі знання про «зовнішній світ» ґрунтуються тільки на наших уявленнях і, отже, носять опосередкований характер, то ми в принципі не можемо із упевненістю сказати, чи існує насправді «зовнішній мир» чи ні... Можливо, він існує, а можливо, і немає; однак у нас немає підстав затверджувати що-небудь певне».

Враження й ідеї

Юм проводив розходження між враженнями й «ідеями». Враження є базовими психічними елементами; у сучасній термінології - це відчуття або сприйняття. Ідеї ж, що з'являються в людини у зв'язку з пережитими відчуттями, - це уявні переживання, що виникають під час відсутності стимуляції від зовнішніх об'єктів; у сучасній термінології - це уява.

Юм не намагався дати визначення враженням і ідеям у термінах фізіології. Він також був у достатній мері обережний, щоб затверджувати або заперечувати, що враження повністю відповідають спостережуваному об'єкту. Враження відрізняються від ідей не по джерелу виникнення, а по своїй відносній силі. Враження являють собою більше сильні і яскраві утворення, у той час як ідеї - просто слабкі копії вражень. І ті й інші психічні елементи можуть бути як простими, так і складними. Прості ідеї подібні із простими враженнями. Складні ідеї не обов'язково повинні мати подібність із якою-небудь простою ідеєю, оскільки в ході об'єднання декількох простих тридцятимільйонних завдяки асоціаціям можуть виникати зовсім нові комбінації.

Юм виявив два закони асоціації: закон подібності, або подоби, і закон суміжності, або асоціації, у часі й просторі. Ніж більше подібні ідеї один з одним, чим більше вони близькі в просторі й часі, тим з більшою ймовірністю між ними утвориться асоціативний зв'язок.

Закон подібності: чим більше подібні ідеї між собою, тим з більшою ймовірністю між ними виникають асоціативні зв'язки.

Закон суміжності: чим більше близькі ідеї в просторі й часі, тим з більшою ймовірністю між ними виникають асоціації.

У цілому позиція Юма близька до механістичного погляду на мир і продовжує лінію емпіризму. З його погляду, подібно тому, як астрономи визначають закони руху небесних тіл, так і в психології можна відкрити закони будови «психічної» Всесвіту. На думку Юма, закони асоціації являють собою якийсь психічний аналог закону тяжіння у фізику. Подібно тому, як закон тяжіння є основним законом фізики, закони асоціації є універсальними принципами розумової діяльності людини. Позиція Юма дала додаткові підтвердження поглядам, згідно яким складні уявлення утворяться шляхом механічного комбінування простих.

Література

1.Брунер Д.С. Психологія пізнання: за межами безпосередньої інформації. - К., 2004

2.Лурия А.Р. Еволюційне введення в психологію. - К., 2003

3.Гостев О.О. Образна сфера людини в пізнанні й переживанні духовних змістів. - К., 1999

4.Зинченко В.П. Проблеми психології розвитку. - К., 2004

5.Пьєр Тейяр де Шарден. Феномен людини. - К., 2005

Страницы: 1, 2